Нехай Чорнобиля біда остання буде на планеті

Чорнобильський вітер по душах мете,

Чорнобильський пил на роки опадає.

Годинник життя безупинно іде.

…Лиш пам'ять, лиш пам'ять усе пам’ятає.

   26 квітня 1986 року! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити з нашої пам’яті – неможливо. У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1-й годині 23 хвилині до міста Чорнобиль увірвалася біда. Над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало полум’я – вибухнув четвертий енергоблок ЧАЕС.

 Аварія на ЧАЕС смертоносним полум’ям зловісної пожежі опалила долю кожного, хто працював і жив у Чорнобилі. Першими через кілька хвилин по тривозі до реактора прибули на чолі з начальником караулу Володимиром Правиком пожежні ВПЧ-2 з охорони АЕС. За караулом Правика прибув караул лейтенанта Віктора Кибенюка. На допомогу приїхав і начальник пожежної частини майор Леонід Телятников. Вони ринули у вируюче полум’я – у смертельну радіацію рятувати станцію і людей, не думаючи про себе, хоча добре усвідомлювали небезпеку.  Вони рятували людські життя. Ці імена назавжди увійшли в історію загибелі Чорнобильської атомної станції. Із цього бою хлопці вийшли переможцями, хоча ціною перемоги стало їхнє життя. Вічна пам'ять їм і низький уклін їхньому подвигу від усього людства. Вічна Слава Героям!

 Про все це йшлося на годині застереження: «Нехай Чорнобиля біда остання буде на планеті» на яку був запрошений депутат ВРУ другого скликання Капустян В.Н., який працював у комітеті з атомної енергетики і неодноразово був на ЧАЕС. В бібліотеці був організований перегляд літератури: «Чорнобиль – біль душі людської».

Ті, що згоріли в огні

В перші хвилини двобою,

Землю прикрили собою,

Як наші діди на війні.

Не залишили пости,

Мужньо стояли на герці,

Пам’ятник їм вознести

Треба у кожному серці.

  Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. У результаті аварії стався викид величезної кількості радіоактивних речовин з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані. А на квітучій українській землі з’явилися порожні міста і села, мертвий ліс, вода, яку не можна пити, і навіть повітря стало ворогом.

  Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, чорнобильська біда надовго залишиться у нашій пам’яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони, що лунають за тими, кого вже немає, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям, життям.

   Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії. Перед живими. Це єдине, що ми можемо віддати героям, які захищали рідну землю. Ці люди, не шкодуючи сил і життя, виконали присягу на вірність народові України, серед них і наші односельчани.

Вічна Слава Героям!!!