пʼятниця, 26 лютого 2016 р.

КОХАННЯ В ЖИТТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ


  Кажуть, що справжній поет не повинен бути щасливим. Цей вислів можна віднести до долі Лесі Українки. Здається, вона народилася для щастя, адже Бог дав їй стільки талантів, але життєвий шлях виявився важким, тернистим, переповненим фізичного болю, душевних мук і нещасливого кохання...
  Щастя Лесі в тому, що найрідніші люди завжди підтримували її, піклувалися про неї. Тридцять років вона боролося із невиліковною хворобою, і рідні люди, як могли, полегшували її страждання. Але жоден з них не міг захистити Лесю від неї самої, від її кохання. Вона любила без міри. Для письменників кохання – наче світло в кінці тунелю: без нього життя перетворюється на темряву, бруд та вічні пошуки себе. Тому творчість будь-якого поета чи прозаїка – це передусім історія його кохання, зрад, інтриг і пристрастей. Такі історії не схожі між собою, кожна має свою родзинку та особливе значення, і в тому, мабуть, головна принада любові.
МАКСИМ СЛАВІНСЬКИЙ


  Уперше вихідець із освічених селян, який народився 12 серпня 1868 року в містечку Ставищі на Київщині, побачив Ларису влітку 1886-го у волинському селі Колодяжному, де її батьки мали чималий маєток. Максимові було вісімнадцять, дівчині – п'ятнадцять років. Вона любила купатися в озері, та на той час навіть не підходила до води: соромилася своїх осоружних милиць. Коли недуга зачаювалася в кволому тілі, одразу ж відкладала їх. Юнак цього не помічав, бо був делікатним та ще й мав чимало парубоцьких справ разом із Ларисиним братом, який пізніше стане відомим письменником Михайлом Обачним і невтомним дослідником у царинах математики, фізики, астрономії та метеорології.
  У квітні 1890 року Лариса надсилає братові Михайлові листа, де є такі рядки: "Філософи новітні, – // Ти, я та пан Максим…" У травні того ж року поетеса скаржиться братові, що Славінський не озивається до неї, й відверто додає: "Попроси п. Максима (…), щоб він переписав для мене переклад віршів…" Далі німецькою мовою наводяться промовисті слова Генріха Гейне: "І коли б знали ці маленькі квіти, як глибоко зранене моє серце".
Творчість німецького поета на довгі роки поєднала долі двох обдарованих людей. Збереглися десятки Ларисиних листів, у яких вона розповідає про подробиці затяжної спільної праці. 1892 року львівська друкарня Товариства імені Шевченка (серія "Всесвітні твори") оприлюднила "Книгу пісень" Генріха Гейне, де, до речі, автори вперше вжили в українській літературній мові звичні сьогодні слова "завжди", "промінь", "палац", "прийдешність"…
  Саме ці високопоетичні, відкриті ними блискітки осяювали Максима та Ларису, коли вони зустрілися влітку 1892 року в Колодяжному. Взаємні почуття спалахнули з новою силою. Деякі дослідники вважають, що то було перше – ще дівоче – кохання волинянки. На такий висновок, зокрема, наводять спогади Олександра Шульгіна, оприлюднені після смерті дружини Максима Антоновича: "Тепер можна сказати і про зворушливий його роман із великою українською поетесою, в душі якої він лишив глибокий слід". Так чи не так, а з іменем Славінського пов'язано багато перлин Лесиної інтимної лірики: " Горить моє серце", "Стояла я і слухала весну", "Хотіла б я піснею стати", "Сон літньої ночі"… До "пана Максима" звернуті й такі слова: "Милий мій! Ти для мене зруйнований храм…"

До Лесиного віночка


Це талант наскрізь мужній,
хоч не позбавлений
жіночої грації і ніжності…
Її поезія – то
огнисте оскарження того
гніту сваволі, під
яким стогне Україна.
 І. Франко
  З 20 лютого у нашій бібліотеці діє оформлена книжкова викладка до 145-річчя від дня народження Лесі Українки «До Лесиного віночка». Книги, представлені на виставці, розкажуть користувачам про всесвітньо відому українську поетесу, її життя, коло її близьких та друзів, середовище, що живило і надихало її талант.
   

  «Ім’я Лесі Українки, поруч з іменами Шевченка і Франка, – одне із найбільш популярних у народі, і назавжди воно ототожнене з нашою рідною землею». П. Тичина
  З вступним словом розпочала масовий захід бібліотекар, яка познайомила присутніх з творчістю великої поетеси Лесі Українки. Ви багато чули про неї, але на проведеному сьогодні літературному усному журналі: «До Лесиного віночка» ми торкнемося більш ширше її життєвого шляху та творчості. Ви відчуєте легкий сум, присутній у ліричній поезії; глибоку любов до рідної землі, неньки-України.
  Імя поетеси овіяне всенародною любовю. Це була людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування.
Журнал складається з 4 сторінок.


I сторінка. Біографія Лесі Українки.
  Цю сторінку вела Білан Юлія, яка запросила у царство мудрого і красивого, правдивого і цінного, сильного і ласкавого, доброго й мужнього слова. Ознайомила з біографією поетеси.


II сторінка. Творчість поетеси.
  На цій сторінці Таня Залевська запросила  юних користувачів бібліотеки ще раз познайомитись з творчістю великої поетеси Лесі Українки, відчути силу і глибину її невтомного таланту.


III сторінка. Любов до народу.
  Леся Українка служила своєму народові огнистим словом, яке рвалося з глибини самого серця. Про це розповіла Мусіянченко Катя.
  На сторінках книжок – образи людей з красивим і щедрим серцем та героїчною й печальною долею, окрилених героїв, в яких променіє вогонь, дарований людині Прометеєм.
  Максим Рильський у своєму «Слові про Лесю Українку» назвав її нащадком  Прометея.


IV сторінка. Єдина! На всю Україну!
  Вогонь пісень Лесі Українки палає уже понад століття, розповідала Марина Радченко. Це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, несла вона вогонь своїх поезій, цю іскру Божу, за життя людям, несе і зараз, устами нашими, її потомків.
  Спадщина Лесі Українки – це багатюще джерело краси і творчого духу народу, з якого черпати усім живучим і прийдешнім поколінням, брати наснагу для життя і праці.


Тож нехай  звучить серед нас слово Лесі і слово про Лесю, сказала бібліотекар Таміла Вус, як шана наша пам’яті  її великій. На закінчення вона ще раз запросила завітати до бібліотеки, наодинці пройтися життєвим шляхом поетеси, взяти її твори, з яких долинуть до вас слова Лесі Українки:
Довго щирими сими словами
До людей промовлятиму я…

Горить давня свіча надії


"Всі свої найголовніші твори я писав з однією метою –
виправити духовний хребет нашого народу".
В. Малик.
Любіть Україну, як матір любіть!
За неї боріться у люту годину,
За неї страждайте, ідіть до загину,
Душею і тілом для неї живіть.
  Такими словами в бібліотеці згадали видатного українського письменника, прозаїка, нашого земляка Володимира Кириловича Малика, якому 21 лютого виповнилося 95 років. Бібліотекар Таміла Вус розповіла читачам про основні віхи біографії майстра слова та презентувала матеріали перегляду літератури «Слави козацької пісняр».
  Володимир Малик - видатний український письменник, автор пригодницьких та історичних творів. Якщо історія несе знання про рівень соціального, матеріального і духовного життя народів, про фактичний історичний процес, то художня історична проза, не нехтуючи фактом цього процесу, підходить до розуміння конкретних подій з точки їх значущості для формування духовного багатства особистості, людської краси і досконалості.
  Твори на історичну тему мають специфічне завдання – формувати національну свідомість, розкривати і примножувати історичний духовний досвід людства, давати моральні уроки майбутнім поколінням. Серед художніх творів, у яких відображено історичне минуле українського народу, помітне місце посідають історичні романи Володимира Кириловича Малика, про це розповіла бібліотекар, відкриваючи літературну годину «Горить давня свіча надії».
  Протягом багатьох десятиліть твори Володимира Малика з захопленням читають діти, молодь і дорослі. Адже, за словами Б. Чайковського, письменник “заворожує чудовими й чарівними мандрами з країни в країну, з епохи в епоху, примушує радіти і ридати, любити і ненавидіти, переживати як власні, знегоди й перемоги героїв”.
  Продовжуючи думку бібліотекаря, Анастасія Ноздрін говорила, що важко назвати куточок землі, подібний до Полтавщини, на літературному небосхилі якого сяяло б стільки літературних зірок. Та літературна Полтавщина не лише геніальне вчора, це і геніальне сьогодні, і сповнене високих устремлінь завтра.
  Згасла свіча Володимира Кириловича Малика на робочому столі. Але залишилися нащадкам сторінки його захоплюючих творів. У книгах письменника голосно дзвенять шаблі і степ, гуде запеклим боєм, гримить Славута, несучи на хвилях козацькі чайки, шумлять віковічні бори, ховаючи від ворога дозорців….
  Письменник у своєму житті був чесною, доброю, скромною людиною, багатьом початківцям допомагав своїми порадами. Його твори були перекладені іноземними мовами. В 1983 році був удостоєний літературної премії імені Лесі Українки за твори історично-патріотичної тематики. Хто б не прочитав його роман, поему чи казку, згадають талановитого письменника – земляка, який передав героїчну історію України, любов до народу, до краю.
  Після заходу юні користувачі вибрали книги письменника, щоб детальніше ознайомитися з творчістю письменника.
  Нам усім Володимир Малик залишив численні свої твори, які й сьогодні читаються на одному подиху. Письменник Петро Сорока зазначив, «читати В. Малика справді цікаво. За якимсь незбагненними законами кожен, хто візьме його книжку до рук, уже не випустить її, не перегорнувши останню сторінку. Яким чином це досягається, залишається таїною. Магія – і тільки». І те саме може повторити кожен із читачів Володимира Малика, і їх ще прибуде….





четвер, 25 лютого 2016 р.

Наша мова – мова вічної землі. Наше слово – слово вічного народу


До рідного слова торкаюсь душею,
Боюсь очорнити чи зрадить його.
З цих слів наша мова, пишаємось нею –
Це музика й пісня народу мого.
Без неї не зміг би на світі прожити,
Не зміг би помітить земної краси,
Не чув би й не бачив, як шепчеться жито,
З якого стікають краплинки роси.
Вона – джерело й найчистіша криниця,
З якої черпаю натхнення й снагу.
Вона кришталево дзвенить і іскриться,
Я нею тамую духовну жагу.
У шелесті трав, у цвітінні калини
Я чую цю мову у сні й наяву.
Вона в моїм серці, – це вся Україна,
Я дихаю нею, я нею живу!
Віктор Геращенко
  21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови, який був проголошений генеральною конференцією ЮНЕСКО в листопаді 1999 року, а офіційно відзначається з 21 лютого 2000 року.
  У бібліотеці був організований перегляд літератури «Мова – духовний скарб нації».

пʼятниця, 19 лютого 2016 р.

До них прилетять журавлі


І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття –
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.
В. Симоненко
20 лютого Україна вшановує Героїв Небесної Сотні, які загинули під час подій на Майдані. 

  Події останніх місяців 2013 і початку 2014 року перетворилися на справжню національну стихію, в якій передався найтонший подих душі нашого народу. Звичайні люди, мирні громадяни вийшли на Євромайдан, щоб відстояти своє право на краще життя. На очах у всього світу, у центрі Києва - Європейській столиці - цинічно розстрілювали беззбройних людей: студентів, викладачів, художників, фермерів, журналістів, робочих... Вони вийшли на мирний протест.
  Майдан став символом боротьби, символом утвердження прагнень до європейських цінностей. І за цю боротьбу, за нашу з вами свободу й оновлення країни заплачено страшну ціну: своє життя віддали найкращі. І більшість із них - молодь. Ті, що тільки починали жити. В історію України вони увійшли як Небесна Сотня. Їх ховали під вигуки українців "Слава героям, Герої не вмирають!"
  Мужність та героїзм, відвага і самопожертва, відчайдушність і бойове братерство проявили  Герої Небесної Сотні  і всі ті, хто продовжує боротьбу за волю, свободу,  єдність України  у цей  нелегкий для нас час.
  Кожного дня,  кожної миті підсилює нашу віру  і сподівання  величне гасло  «Україна – понад усе!».
  В пам'ять про тих, хто здійснив особистий подвиг – віддав і віддає найцінніше – своє життя  заради нової України,  запалили  свічку.


  Пам’ятні сторінки новітньої історії України перегорнули користувачі бібліотеки провівши історичний репортаж: «До них прилетять журавлі» використавши інформацію з преси  і книг-присвят.  До уваги користувачів  була представлена тематична викладка.



  Бібліотекар Таміла Вус звернула увагу на книжку Тетяни Домашенко «Небесна сотня воїнів майдану», де  автор написала:
На пам’ятник Небесній Сотні
Сльозою творчою плачу,
Хай слово, мовлене сьогодні
Запалить і мою свічу.
  Це книга-посвята тим учасникам Революції гідності, які віддали найцінніше — своє життя — заради того, аби Україна та всі ми вста­ли з колін, щоб почали змінювати свою державу. Герої цієї книги — звичайні люди з різних куточків нашої держави. Вони дуже різні — заробітчани, науковці, підприємці, вчителі... Юні та сивочолі… Якби не Майдан, вони б ніколи не зустрілися. Це він об'єднав їх, зробив побратимами та «воїна­ми світла».
  Майдан Незалежності – це, справді, неймовірне місце, це СВОБОДА, це та потужна точка енергії українців, де її  Герої встигли відчути все: і радість, і безвихідь,  і горе, і біль, і гордість,  і повагу, і гідність.
  Ніколи не забудуться імена тих, хто загинув на Майдані, не повернувся із зони АТО. Гірка пам'ять війни  ніколи не згасне.
Мужні герої, сотня Небесна,
Молимось нині, щоб Ви воскресли…
Хай світ здригнеться аж до основи,
Тільки були б Ви живі, здорові…
  Завершився захід словами молитви за Україну, яку прочитала Галя Білан.


  Хвилиною мовчання вшанували  присутні пам'ять героїв, які  віддали своє життя, увійшовши в безсмертя.


  Світла та вічна пам'ять воїнам, які віддали своє життя за Україну.

Герої не вмирають!



Великий світ дитинства

17 лютого - 110 років від дня народження А. Барто (1906-1981), російської поетеси.

  Про секрет свого творчого довголіття А. Барто говорила так:«Стихи, написанные для детей, должны быть неистощимо молоды». А у збірці «Твои стихи» поетеса так зверталася до своїх читачів: «Мой дорогой читатель! Пусть «Твои стихи» сопутствуют тебе и маленькому, и в школьные годы, и на пороге юности. Пусть они растут вместе с тобой...».
  Збірники віршів Агнії Барто видаються постійно. Вони живуть у пам'яті поколінь. Живуть і сьогодні, а все тому, що вона вміло передавала почуття маленьких читачів, їх внутрішній світ, їх захоплення. Щоразу, коли дорослі читають дітям вірші Барто, вони разом із ними поринають у той чудесний світ, де вони знову можуть стати маленькими, згадати те про, що давно забули.
  У бібліотеці була організована книжкова викладка: «КРАЇНА ВЕСЕЛОГО ДИТИНСТВА». Юні користувачі зупинялися, щоб переглянути, а декому і згадати книги дитинства.



четвер, 18 лютого 2016 р.

Час і досі не загоїв рану – цей одвічний біль Афганістану

15 лютого – День вшанування воїнів-інтернаціоналістів



Минають дні, ідуть роки.
Життя листки перегортає.
А біль Афгану – навіки,
В душі чомусь не замовкає.
   У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилась нарешті війна, безглузда війна в далекій чужій країні Афганістан. 27 років виповнилося з того часу, коли останній бронетранспортер із червоними зорями на бортах покинув землі тієї далекої гірської країни. Країни, якій не потрібні були миротворці, яких зневажливо називали «шураві» (чужинці), яким дякували за допомогу – і їм же стріляли в спину.   Кожен камінь в горах озивався пострілом, кожна ущелина була пасткою «миротворцям» - і вмирали на чужій землі 18-річні юнаки і летіли на батьківщину «чорні тюльпани» з цинковими трунами, і множилися на кладовищах надгробки воїнам – інтернаціоналістам.
  Ми не повинні забувати жертв Афганістану, як і всіх інших жертв, які поніс наш народ тільки через те, що не сам керував долею своїх громадян, а ними розпоряджався хтось інший. Це потрібно для того, щоб нові Афганістани не виникли більше на нашій землі.
  Сьогодні  із щиросердною вдячністю ми звертаємося до тих, без сумніву, героїв, які живуть поруч з нами, в нашому селі: Гурин М.В., Скрипник М.В., Кобилко В.М., Ноздрін С.І., Мостовий М.І. Ризикуючи своїм життям, вони забезпечували спокій та мирне небо над головами жителів багатьох країн.
  Колишній солдат, наш односельчанин Іщенко В.М. помер у мирний час. Вічна йому пам'ять. Його спогади, залишилися в памяті юних односельців, бо не один раз зустрічався з користувачами  в бібліотеці.


  Шановні ветерани-інтернаціоналісти! Ми поважаємо ваш подвиг. Ви – взірець високого патріотизму, благородства.
  Національно-патріотичне виховання молоді на сучасному етапі розвитку держави набуває особливого значення і є надзвичайно важливою місією. Набув чинності Указ Президента України «Про заходи щодо поліпшення національно-патріотичного виховання дітей та молоді» на 2016-2020 роки. Наша бібліотека вважає своїм завданням проводити заходи з популяризації літератури національно-патріотичної тематики.
  Зустрічі з героями- інтернаціоналістами стали традицією.

середа, 17 лютого 2016 р.

Любов придумана не нами, вона від Бога нам дана


Прийми, любов, моє вітання,
Коли весна ось-ось прийде,
І квітне на землі кохання
У ніжний Валентинів день

  14 лютого у багатьох країнах світу вважають Днем усіх закоханих. Масово День святого Валентина відзначають з ХIII століття в Західній Європі. В Україні воно теж стало одним із улюблених свят.
  Гарні традиції ніхто не нав’язує, вони поширюються ніби самі собою. День святого Валентина полюбився в Україні, і не тільки молоді. Із задоволенням грають у цю своєрідну гру, даруючи «валентинки» один одному, і малі дітлахи, і деякі поважні дядечки й тітоньки. Українці - народ з теплим серцем. І нехай кажуть, що це свято для нас чуже, та коли мова йде про кохання, хіба мають значення такі аргументи?
  Користувачам нашої бібліотеки також до вподоби це світле та добре свято - свято любові. Тому напередодні Дня святого Валентина бібліотека наповнилася найніжнішими почуттями  свята, була проведена година фантазії «Любов придумана не нами, вона від Бога нам дана».


  Бібліотекар підготувала книжкову виставку: «Так ніхто не кохав…» Переглянувши виставку кожен дізнається про "справи сердечні" таких відомих людей як Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Іван Котляревський, Володимир Сосюра, Марія Бойко, Галина Вовченко та інших, зануриться у чарівний світ інтимної лірики поетів.

вівторок, 16 лютого 2016 р.

День книгодарування


  14 лютого – свято всіх закоханих, День святого Валентина. А з 2012 року – ще й Міжнародний день дарування книг. Долучились до книжкового свята і користувачі нашої бібліотеки,  сміливо продемонструвавши  свою любов до книги. Цього дня разом з валентинками вони дарували книги рідним, друзям, залишали  книгу на «безпечній поличці» в нашій бібліотеці - прийнявши участь у буккросінгу. Кожний, хто взяв  участь у нашій благодійній акції, отримав маленький подарунок, зроблений власноруч бібліотекарем.
  Ідею створення свята – Міжнародного дня дарування книг – підказав маленький син засновниці відомого сайту дитячої книги Delightful Children’s Books у США Еммі Бродмур, запитавши її, чому немає особливого дня, коли люди дарують один одному книги?
  А дійсно, чому б разом з валентинкою не подарувати книгу? Адже це дивовижний спосіб поділитися любов’ю та прийняти участь в добрій справі!
  Цього дня книги подарував Юрій Білан своїй сестричці Юлії Білан.


  Товариші-однокласники, учні 3 класу -  Коля Білан поділився книгою з Андрієм Холодом.


  До цієї акції приєдналися і інші користувачі бібліотеки.


Вічна слава в кетягах калини

Памяті Героїв Крут



Слава, слава Україні і її народу,
Що своїм життям безцінним
Захищав свободу!
  Є в українській історії події, які стали знаковими, символічними. Такою подією стала смерть молодих юнаків, які стали на захист молодої Української держави, яка заявила світові, 22 січня 1918 р., що вона є вільною незалежною, суверенною. А вже через 7 днів 29 січня, на залізничній станції біля села Крути 300 київських студентів вступили в нерівний бій з 6-тисячною більшовицькою армією, яка напала на Українську Народну Республіку. Вони майже всі загинули в цім нерівнім бою, принесли в жертву Батьківщині свою молодість, своє життя.
  Цей приклад самопожертви молоді багато в чому нагадує подвиг героїв Небесної сотні та "кіборгів". Минуло майже сто років, а ми знову  змушені обороняти власну незалежність ціною людських жертв. 
  На годину історичної пам'яті: «Вічна слава в кетягах калини» до бібліотеки завітали юні користувачі.


  Бібліотекар нагадала про трагічний бій студентів, юнкерів та гімназистів з добре озброєним та вишколеним противником. Присутні мали змогу подивитися фото їх героїчних однолітків, прочитати вірші, присвячені тим, хто душу й тіло поклав за самостійність, волю та незалежність Батьківщини. 


  Лейтмотивом заходу було проведення паралелі між подвигом Героїв Крут та сучасниками, які воюють на сході країни.  Тому юне покоління сприйняло цю тему з особливою увагою.
На Аскольдовій могилі поховали їх
тридцять мужніх українців, славних, молодих,
На Аскольдовій могилі український цвіт
По кривавій дорозі
Нам іти у світ...
  Добре кажуть: - "Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього". І це дійсно так, бо так само, як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається на землі своїм минулим. Людина, яка не знає минулого - як перекотиполе, куди вітер подме, туди воно й котиться. Куди вітром приб'є - там і залишить своє насіння. Але ж людина не перекотиполе, і, як сказав у своєму безсмертному романі Павло Загребельний: "На порожньому місці роду не заснуєш".
  Саме тому ми повинні знати історію. А історія наша вмита кров'ю і сльозами. Однією з найтрагічніших її сторінок є бій під Кругами.
  Герої не вмирають, вони живуть у пам’яті і справах наступних поколінь. Будьмо патріотами, любімо свою багатостраждальну матір-Україну.
Сьогодні в Україні знов зима,
пробиваються промінчики
сонця крізь тривогу.
Сьогодні в Україні йде війна,
та віримо у нашу перемогу!

Золоті струни творчості Павла Тичини

27 січня – 125 років від дня народження П. Тичини (1891-1967)



  Павло Григорович Тичина народився 27 (15)  січня 1891 року в с. Пісках на Чернігівщині в родині сільського дяка. Вчився спочатку в земській початковій школі, потім в духовній семінарії.
  У 1917 р. став членом редколегії газети "Рада". У 1918 р. вийшла перша збірка "Сонячні кларнети". У 1920 р. виходять його збірки "Замість сонетів і октав", "Плуг".
  До передвоєнних збірок П.Тичини  належать "Чернігів", "Партія веде" (1934), "Чуття єдиної родини" (1938), "Сталь і ніжність" (1941). Під час другої світової війни поет перебуває в евакуації в Уфі. Найбільшим здобутком цих часів є поема "Похорон друга". 
  Лауреат Шевченківської премії (1962), Герой Соціалістичної Праці (1967).
  Про Тичину написано досить багато: створено антології, детальні біографічні матеріали, зібрано його малюнки, художні твори, відкрито музей. Але не зважаючи на це - його постать, це постать фактично досі не прочитаного генія.
  Надзвичайна гармонія відчуттів у віршах Павла Тичини пояснюється його неабияким талантом: він прекрасно співав і диригував, малював, цікавився театром і ... писав вірші. Йому легко давалось усе, що можна визначити одним словом — творити.
  Якщо б ми пропагували його ліричні збірки, він би міг бути одним з поетів європейського рівня. Просто так історично склалося, що після сумних і трагічних 30-х, після Голодомору і репресій в Україні можна було писати тільки у контексті партійної лінії. Він один з тих поодиноких людей, які важливі не тільки для української літератури, а й для української історії. У 1918 році Аскольдова гора прийняла перші жертви української національно-визвольної революції.  
  Павло Тичина висловив трагічне пророцтво:
На Аскольдовій могилі –
Український цвіт!
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
Друзям він говорив:
«Радощі і чорну днину –
все  я з вами розділю.
Любите ви Україну  -
Я ще більш її люблю…»
  В історії світової літератури, мабуть, не знайдеться іншого такого прикладу, коли б поет віддав половину свого життя високій поезії, а половину – нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням.


  Гортаючи сторінки дитячих поезій Павла Тичини ми ніколи не назвемо їх спадщиною, бо палають вони вічно живим полум’ям любові до рідного краю, народу, в серці з якими пройшов поет півстоліття свого життя.
  Літературний репортаж: «Золоті струни творчості Павла Тичини» проведений в бібліотеці, допоможе шанувальникам поезії усвідомити велич поетичного таланту і трагізм творчої долі П.Тичини, формувати в себе високі естетичні смаки.

 

понеділок, 8 лютого 2016 р.

Газетно-журнальне асорті


  Одне із важливіших джерел поповнення бібліотечного фонду та оперативного отримання інформації – періодичні видання. В нашій бібліотеці великий асортимент офіційних, науково-популярних періодичних видань.
  Не кожна родина сьогодні може дозволити собі передплатити той чи інший журнал чи газету. А корисної  інформації в періодиці чимало. Це підтвердили Дід Мороз і Снігуронька, долучившись до перегляду періодики, яку їм порекомендувала бібліотекар.


  Користуючись газетами та журналами в бібліотеці жителі нашої громади мають змогу  заощаджувати кошти з сімейного бюджету і водночас отримувати різноманітну інформацію, бути в курсі  суспільного життя країни, області та району.
  В 2016 році Варварівська сільська бібліотека здійснила передплату на цілий ряд різногалузевих періодичних видань.
До Вашої уваги сучасні ГАЗЕТИ та ЖУРНАЛИ,
які надходять до Варварівської сільської
бібліотеки у 2016 році:
  Урядовий кур’єр, Життя і слово, Зоря Полтавщини, Край, Полтавський вісник, Село полтавське, Селяночка, Вечірня Полтава, Порадниця, Добрий господар, Газета по-українськи Полтава, Добрые советы, Жіночий порадник, Малятко, Барвінок, Однокласник, Колосок, Огородник, Жасмин, Пізнайко, Яблунька, Юная Леди, Единственная, Лиза, Подружка, Шкільна бібліотека, Розкажіть онуку, Шкільний бібліотекар,  Дім. Сад. Город, УЮТ, Истории из жизни, Жінка, У світі казок, Народный доктор і інші.
  Спонсорську допомогу надав генеральний директор ПСП «Орач», депутат районної ради Олег Леонідович Бегмат, за що ми йому щиро вдячні.


  Сучасні дитячі періодичні видання - колоритні та різноманітні, як за тематикою вміщених текстів, так і за їхніми жанрово-стильовими ознаками. Актуальними є тема морально-етичних норм поведінки дитини, її стосунків з однолітками та навколишнім світом; навчання та пізнання. Домінують оповідання, казки (як народні, так і літературні), перекази, історії. Менше уваги приділено поетичним текстам, однак журнали, які розраховані на читацьку аудиторію дошкільнят, більшою мірою пропонують вірші, римовані загадки, смішинки, дидактичні поезії.
Тут кожен знайде для себе щось
цікаве та корисне!
  ДІТИ – комікси, казки, ігри, загадки, поробки, дізнаються багато дивовижного про природу та навколишній світ.


  ПІДЛІТКИ – неймовірні історії, вірші про кохання, все про красу, моду, музику, відомих зірок естради та кіно. Будуть у курсі всіх сучасних відкриттів науки, техніки і навіть зовсім чудернацьких винаходів.


  ДОРОСЛІ – останні події у світі, історії з життя відомих людей, корисні поради в сільському господарстві, статті про сучасні технології, поради психологів з виховання дитини та багато іншого.


Шановні жителі нашого села, користувачі Варварівської сільської бібліотеки!
  Запрошуємо в бібліотеку, де ви можете отримати цікаву інформацію з періодичних видань, кожен користувач  може знайти для себе щось цікаве, корисне та актуальне.