вівторок, 26 лютого 2019 р.

Хранитель українського слова


Святе слово - рідна мати;
Єсть іще святиня вища,
Богові миліша -
Рідная Вкраїна
П.Куліш

В цьому році Україна святкує 200-річний ювілей видатного письменника, перекладача, літературознавця – Пантелеймона Куліша.
На виконання Постанови Верховної Ради України «Про відзначення 200-річчя з дня народження Пантелеймона Куліша» в бібліотеці організована викладка літератури: «Великий знавець народної мови», біля якої прочитане літературне досє: «Хранитель українського слова».


Бібліотекар Т.Вус зазначила, що Пантелеймон Куліш являється однією з найколоритніших постатей свого часу в українській літературі і в українському суспільному житті, розкрила різні аспекти життя і творчості письменника, зокрема : дружбу між П.О. Кулішем та Т. Г. Шевченком, його сповнене прикрощів одруження, заслання після викриття Кирило-Мефодіївського товариства , заснування власної друкарні в Петербурзі та ін.
П.Куліш є автором поетичних збірок «Досвітки», «Хуторна поезія», «Дзвін», роману «Чорна рада», оповідань «Орися», «Дівоче серце», «Гордовита пара», драматичних творів «Байда, князь Вишневецький», «Петро Сагайдачний», «Цар Наливай»; перекладів та переспівів творів європейської літератури, наукових та публіцистичних праць.


     І за життя і після смерті Пантелеймона Куліша про нього було написано багато справедливого і несправедливого. При всіх суперечностях світогляду, Куліш сповідував ідею державності України, прагнув об’єднати українське громадянство навколо ідеї національно-культурного відродження, формування української літературної мови і згуртування національної інтелігенції.
 

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!


Не стерлася райдужна сторінка,
Не вмерла пісня лісова,
Безсмертна Леся Українка
Була і є, повік жива.
   Стояла я і слухала весну,. Весна мені багато говорила,. Співала пісню дзвінку, голосну То знов таємно тихо шепотіла... 25-го лютого ми відзначаємо 148-у річницю від дня народження української поетеси Лесі Українки. Напередодні дня народження Лесі Українки в бібліотеці  оформлено книжкову виставку-пам'ять: "Ні! Я жива! Я буду вічно жити!!"



   Лариса Косач – геній української літератури, що входить в умовну тріаду Шевченко-Франко-Українка. Її вірші вчать ще змалку, тож здавалось би, що ми знаємо про цю поетесу все. Мало хто знає, але якби Леся жила в наш час, її б однозначно назвали дитиною індиго. А може вона такою і була? У дитинстві Леся була надзвичайно кмітливою та схоплювала все на льоту. До прикладу, дівчина навчилась читати ще в чотири роки, шестилітньою вона вже майстерно вишивала, а у дев’ять – написала свій перший вірш. Про рівень її розвитку свідчить також і те, що всього у 19 років Українка написала підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер. Крім того, поетеса знала 7 мов – українську, французьку, німецьку, англійську, польську, російську та італійську. При чому казала, що французькою спілкується краще, аніж російською. Погодьтесь, що все це – і дійсно ознаки геніальності, адже далеко не кожному таке дано.
   Леся Українка – символ епохи. Це величне ім’я є одним з найвідоміших у світі поезії та прози. Поетеса прожила хоч і коротке життя, зате сповнене любові, добра, сили волі, мужності і краси. Недаремно її твори користуються надзвичайною популярністю не лише в Україні, але й за кордоном. Вона запалила у серцях людей силу духу, вогонь відданості та патріотизму, віру в краще майбутнє. 
  Запрошуємо до бібліотеки ознайомитися з книжковою виставкою і ви дізнаєтеся ще більше цікавого про Лесю Українку.

четвер, 21 лютого 2019 р.

Мово рідна, слово рідне…


Мова кожного народу неповторна і - своя;
В ній гримлять громи в негоду,в тиші - трелі солов'я.
Солов'їну, барвінкову, колосисту - на віки -
Українську рідну мову в дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати буду всюди й повсякчас, -
Бо ж єдина - так, як мати, - мова в кожного із нас!

   21 лютого до Міжнародного дня рідної мови бібліотекою була проведена літературно-поетична година: «Мово рідна, слово рідне…».



   Рідна мова – то душа народу. Змалечку ми чуємо її у маминих колискових, у бабусиних казках. Знати українську, розмовляти українською означає бути справжнім українцем. Скільки майстрів українського слова оспівували та звеличували рідну мову. Писали, віршували українською. А народ співав. Такої мелодійної та співочої мови годі й шукати будь-де! В ній все, що дорого серцю: квітучі сади, мирна праця, дружня родина, спів соловейка. 
«Садок вишневий коло хати, 
хрущі над вишнями гудуть. 
Плугатарі з плугами йдуть, 
співають ідучи дівчата, 
а матері вечерять ждуть…»,

- так писав Шевченко, навіки закоханий в Україну та її мову.



   Як стверджував відомий український письменник Панас Мирний: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почуття».  Як стверджував відомий український письменник Панас Мирний: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почуття». Завдяки мові ми об'єдналися в один народ, в одну націю. Бо мова – це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати.



Уклонімось низько до землі тим, хто в серці буде вічно жити…


А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
Розпочинаються дні пам’яті трагічних та водночас героїчних подій на Майдані Незалежності. Давайте, друзі, у ці дні, відкинувши пафос і зайву риторику, згадаємо кожного, хто пожертвував своїм життям заради змін в Україні. А згадавши, робімо так, щоб ці позитивні зміни стали реальністю. Це буде кращою шаною та подякою Небесній сотні! Бо ми пам‘ятаємо! Героям слава! В бібліотеці до Дня Героїв Небесної Сотні була організована виставка-роздум: «Уклонімось низько до землі тим, хто в серці буде вічно жити…».


субота, 16 лютого 2019 р.

Афганістан: час минає, пам'ять живе


    На їхню долю випала війна… Є дати які сумними рядками, гіркими спогадами закарбувалися в наших серцях. Це дата 15 лютого 2019 року коли виповнюється 30 років з дня виведення військ з Афганістану. Скільки красивих, здорових молодих хлопців війна в Афганістані скалічила фізично, скільком коштувала життя. Наші односельці Скрипник М.В., Ноздрін С.І., Кобилко В.М., і ті, які вже відійшли у вічність Гурин М.В, Іщенко В.М., витримали тяжке випробовування, зберегли свою людську гідність, навчилися дорожити солдатською дружбою, стали справжніми чоловіками та перевіреними бійцями. В бібліотеці, напередодні цієї дати до заходу була оформлена книжкова виставка-репортаж:  «Афганістан: час минає, пам'ять живе», біля якої пройшла година пам’яті: «Час і досі не загоїв рану – цей одвічний біль Афганістану».
   Бібліотекар зробила короткий екскурс в історію, щоб нагадати присутнім про причини війни. Присутнім бібліотекар рекомендувала матеріали, які зібрані в бібліотеці про односельчан, які воювали в Афганістані. Усі присутні вшанували хвилиною мовчання героїв, які назавжди залишилися молодими.  



В душі несу любов немов свічу…


Життя без кохання, життя без любові –
То небо без сонця,  то небо беззоре!
Життя неможливе, воно не існує,
Коли наше серце любові не чує.
До кожного з нас рано чи пізно в душу заглядає кохання. Кохання — одне з піднесених, шляхетних і прекрасних почуттів! Кохання панує над світом. Воно поза віком і часом. Саме, 14 лютого, ми звертаємось до теми кохання, бо це надзвичайний день — День Святого Валентина — Всесвітній день закоханих. Кохання, таємниче і загадкове, стояло, й стоїть біля витоків тих миттєвостей, коли в душах людських виникає щось незбагненно животворяще, викликає подив, захоплення, вводить у світ краси і величі. 
       Кохання - одна з найстраждальніших тем світової літератури від самого початку її існування. Саме воно є джерелом творчого натхнення багатьох поколінь. Воно поза віком і часом, воно панує над світом. Його вічна загадка завжди була в центрі поезії. Чому? Мабуть тому, що поети відчувають світ набагато тонше, набагато гостріше ніж будь - хто інший. Кохання - це та таїна, що дає їм поштовх до творчості, живлючу наснагу великого вогню. Закохані тягнуться до віршів, інтуїтивно відчуваючи, що в цьому натхненному мовленні можуть знайти вияв почуття, що їх  переповнюють.  В бібліотеці був організований коктейль поетичного настрою: «В душі несу любов немов свічу…»



середа, 13 лютого 2019 р.

Мова – духовний скарб нації


   Для нас рідна мова — це не тільки дорога спадщина, яка об'єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури. Весь світ віддає шану великим володарям українського слова — Т. Шевченкові та Франкові, Лесі Українці та Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багатство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спадщину, котру треба примножувати та оберігати.


  "Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.”



   З нагоди цього свята в нашій бібліотеці було організовано поетичну виставку-елегію: «Мова – духовний скарб нації».



ПРОМОВА ПРО МОВУ
Моя найкраща в світі мова!
Тож в цьому світі гомінкому
І рідна, й мила над усе.
Я рідну мову пронесу.
Чарівну, ніжну, світанкову!
Як скарб великий і безцінний.
Бо ж поки є вона у нас,
І відкриває все у ньому:
Народ ми вільний, незборимий,
І велич, радість і красу.
Ми — українці, в добрий час!