четвер, 16 липня 2015 р.

Декларація про державний суверенітет – першооснова незалежності України


  Прийняття Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет було першим кроком на шляху розвитку незалежної Української держави.
  Прийняття Декларації відбулося за підтримки абсолютної більшості народних депутатів. 355 представників різних парламентських сил висловили своє ставлення не тільки до доленосного задуму, а й до головних засад майбутньої незалежної України. Визначення державних кордонів, які не могли бути змінені без згоди народу республіки, можливість самостійно вирішувати справи свого державного життя, і, нарешті, проголошення економічної самостійності - найбільш вагомі принципи, закладені у текст документа.
  У той період вітчизняної історії Декларація стала вагомим чинником консолідації для парламенту та всього Українського народу, який прагнув змін у своєму житті.
  Декларація заклала підвалини правової держави в Україні, стала юридичною базою для реформування та модернізації вітчизняного законодавства і державних структур. Цей документ й до сьогодні зберігає статус дороговказної зірки для нашої країни.
  Україна знову переживає вирішальні часи. Щоб пройти крізь складні випробування зовнішньою агресією, подолати негативні наслідки втручання деструктивних сил у внутрішнє життя нашої країни, необхідне єднання і політичних еліт, й усього суспільства. Справа захисту територіальної цілісності держави та водночас розбудови мирних сфер її життєдіяльності потребує максимальної самовіддачі кожного з нас.
  Спільним виявом політичної волі маємо забезпечити непохитну юридичну основу для творення в Україні сучасної європейської держави з потужними територіальними громадами та відповідальними ефективними менеджерами в системі державного управління.
  У зверненні до Українського народу з нагоди 25-ї річниці проголошення Декларації про державний суверенітет України – Президент України Петро Порошенко сказав: « Я вірю в мудрий і героїчний Український народ. Переконаний, об’єднаними зусиллями ми вистоїмо у боротьбі з агресором, змінимо країну та будемо твердо торувати свій шлях у сім’ю розвинених демократичних народів. Бажаю усім добра, злагоди та нових звершень в ім'я нашої держави. Слава Україні!»
  У бібліотеці була проведена інформхвилинка: «Україна є, Україна буде», де були використані матеріали,які розповіли про історію прийняття Декларації, розкрили  проблеми становлення та розвитку молодої незалежної держави.



Буккроссинг – світ мандруючих книг

Книга, як птиця –
Може весь світ облетіти.
К. Баришевський.


  Сучасний стиль життя дедалі більше витісняє книгу на задній план, адже існує багато інших способів отримання інформації. Проте, всі ми розуміємо – книгу нічим не замінити. Вона формує свідомість, інтелект, моральні якості, збагачує словниковий запас. Однак любов до книги потрібно виховувати, прищеплювати з дитинства.
  Потрібно привчати з малечку обмінюватися книжками. З 2002 року у світі діє проект буккроссинг. Головна ідея буккроссингу – не позбутися книжки, а поділитися чимось дійсно цікавим. Лозунг буккроссингу: «Зробімо світ великою бібліотекою».
  У нашій бібліотеці відкрито поличку буккроссингу, де кожен може взяти книгу, яка сподобалася, та поділитися своїми виданнями з іншими читачами.
На кожну книгу, яка потрапляє на цю поличку ми прикріпили спеціальні наліпки, а також аркуш із поясненням умов буккроссингу. Головна мета цього проекту полягає в тому, аби відновити цікавість до книжок та читання, відчуття причетності до благородної справи, кожен може принести свою книгу на поличку.
  Час формує нове покоління користувачів бібліотеки, тому ми, як бібліотекарі повинні володіти, впроваджувати нові методи й форми роботи. І тоді весь світ перетвориться на велику бібліотеку.

 

Ловися рибка – велика й маленька


  У другу неділю липня відзначають День рибалки. Свято почали відзначати з 1985 року. Взагалі цей день встановлений рішенням Міжнародної конференції з регулювання і розвитку рибальства, що відбулася в липні 1984 році у Римі. Втім рибальство має досить давню історію. У древніх єгиптян воно було не лише засобом добування їжі, а й розвагою, до якої вдалися можновладці. Єгиптяни винайшли риболовецькі сіті й сачки. Древні римляни поважали вилов риби як заняття, що сприяє розвитку далекоглядності  й здатності роботи спостереження. У середньовіччі у Франції заняття риболовлею регламентується декількома суворими королівськими указами. Ловити рибу дозволяється лише організованим  риболовецьким цехам, а також священикам і аристократам. Тим самим рибалка перетворюється на заняття  для обраних.
 …Рибалки бувають різними. Наполегливі постійно підгодовують рибу, міняють місця. Терплячі сидітимуть цілий день, навіть якщо не клює. Хтось приходить за рибою, а хтось на «рибалку», тобто отримує задоволення від самого процесу риболовлі. Кажуть, що це найдемократичніше у світі заняття. Адже на березі вмить порозуміються й іменитий професор, і простий робітник.
  Рибальство вважається питомо чоловічою розвагою. Однак це не тільки розвага – існує також спортивне рибальство (ловля риби спортивними снастями) та рибальство промислове.  Риболовля в Україні – важлива галузь народного господарства, адже риба смачна і корисна їжа, яка має бути на столі кожної людини.
  Тож гарного улову всім! Нехай клює і ловиться велика та маленька!..  
А в бібліотеці кожен може переглянути перегляд літератури «Ловися рибка – велика й маленька»


пʼятниця, 3 липня 2015 р.

Бібліотечний проект "Їх доля - Україна. Вона єднає їх через роки"

(присвячено 70-річчю перемоги у Другій світовій війні)


Пам'ять тихо горта сторінки…
Обеліски… На них – імена, імена…
І роки, і зірки, і вінки…
  Єдині нев'янучі вінки – це вінки нашої Пам'яті. Доторкнеться чиясь небайдужа душа до цих поетичних рядків – і спалахне в ній полум'я Памяті. І збентежить серце. І нагадає, хто ми, чиї ми діти, чиї онуки. Нагадає про дідів і прадідів, які грудьми стали проти шквалу війни, щоб відстояти землю Батьківщини, на якій народились і виросли. Саме ця національна пам'ять підняла сьогодні на боротьбу за незалежність рідної країни тисячі онуків та правнуків воїнів Другої світової війни.
Засмучені очі твої, Україно.
І їх засмутив не осінній туман.
В боях за свободу сини твої гинуть,
А скільки іще помирає від ран.

Не роси, а сльози схилили калину,
І вічною буде печаль матерів.
Мій  Боже святий, збережи Україну!
Сьогодні щиріших  не знайдено слів.

Ми віримо в те, що мине зла година.
Сам Бог нам звелів залишатись людьми…
Хай стане щасливою знов Україна,
А з нею мудрішими станемо й ми.

  Варварівська СБФ долучилася до починання Карлівської районної бібліотеки ім. А. Михайленка, де ми додали світлини наших односельчан на сторінки памяті бібліотеки, нашого краю.   
  Війна... Вона нікого не залишає байдужим. Це - біль, горе, страждання. Ми пам'ятаємо, якою страшною трагедією для українців була Друга світова війна. Та на долю сьогоднішнього покоління теж випало серйозне випробування - захищати свою Батьківщину від посягань агресора. Перед вами світлини представників поколінь одного роду: старші дивляться із вицвілих фото, пройшовши шляхами Другої світової війни на сьогоднішніх захисників Вітчизни.
  Сергій Возний захищає українську землю від агресії та тероризму біля Маріуполя. Його бабуся – Катерина Яківна Хименко зазнала випробування на чужині, бувши остарбайтером – невільником Третього рейху періоду Другої світової війни.



  Володимир Білан боронив Україну у Райгородці Луганської області біля м. Щастя, прадід Буряк Михайло Іванович  - учасник Другої світової війни.



  Прадід Володимира - Білан Павло загинув  на війні, а прадід Тимошко Кирило Аврамович прийшов з війни контужений і помер (фото не збереглися).
  Хочеться нагадати всім: нам є що взяти від цього покоління. Це совість, порядність, честь, обов’язок, патріотизм. Прості, але надто вагомі поняття, котрі ніколи не старіють.


  Син Сергія Миколайовича Возного – Максим і брат Володимира Петровича Білана  – Євгеній (на фото) шестикласники, але не по роках стали дорослішими.
Правнук  Катерини Яківни Хименко  - Максим написав «Листа у вічність» до своєї прабабусі. 
  «Дорога моя прабабуся! Цього листа ти не прочитаєш уже ніколи. Пройшло 6 років, як ти пішла від нас назавжди. У вічність… Тільки пам'ять залишилася про тебе, світла пам'ять. Як багато я ще не встиг розпитати в тебе, а ти не встигла мені розповісти, бо я був ще зовсім маленький. Ти не любила згадувати про війну, мабуть, тому, що від слова остарбайтер ти засмучувалася, бо життя невільників Третього рейху періоду Другої світової війни – зазнали випробування на чужині, про це вже мені розповів мій тато, а твій онук Сергій Миколайович, який у наш час захищає цілісність України».
  Боже, заради життя на землі збережи своїх дітей від нового кровопролиття, пошли на нашу рідну землю мир і спокій.

Вічна пам'ять загиблим. Честь і слава живим Героям!