Чорнобиль – наша біль скорботи,

пам’яті людської

     26 квітня – дата, яка стала для всіх поколінь українців «чорною».

   26 квітня! В пам’яті  українського народу  це день чорнобильського  лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті неможливо.

    Чорнобиль... Зараз це слово знає увесь світ. Чорнобиль - це мука і трагедія, це подвиг, безсилля, це пам’ять, це наш нестерпний біль. Цей біль відгукнувся в серці мільйонів людей. Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як атомна енергія, що вийшла з-під контролю. Минуло 28 років, а чорний день Чорнобильської трагедії продовжує хвилювати людей: і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто пізніше народився далеко від покривдженої землі. Цей день не минув безслідно, він буде завжди об’єднувати всіх одним спогадом, однією печаллю, однією надією. Уже давно віддзвеніли чорнобильські звони, але ми завжди пам’ятатимемо тих, хто пішов у вогонь!

    Чорнобиль…Чорний біль нашої землі. Скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи.

Серед чорного-чорного неба

Засвітилась зірка Полин.

Вічно день пам’ятати  цей треба!

Чорну ніч пам’ятати цю треба!

Перша ночі і двадцять хвилин!

Перші хлопці були на пів другу!

Блок  четвертий, мов сосна, палав,

Лейтенант і пожежна обслуга

На двобій із реактором став.

Шлях вогню до машинної зали

Ці звитяжці  змогли перекрить.

В ті хвилини щитом вони стали,

Аби ти, аби я могли жить.

    Спільно з школою  була проведена відео-презентація: «Чорнобиль – наша біль скорботи, пам’яті людської».

  На відео-презентацію був запрошений учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС Ляпота Л.А., житель нашого села, художній керівник будинку культури. Вже стало традицією зустрічатися з односельцями –ліквідаторами. В бібліотеці всі матеріали оформлені в папку, які використані  на книжковій виставці.

  

  

  Час відрахував 28-му річницю Чорнобильської трагедії. Вона одразу перестала бути тільки національною, це одна з найтрагічніших сторінок світової та української історії. У певному сенсі на чорнобильських руїнах, на пам'яті про цю атомну катастрофу вже виросло нове покоління українців.

   Справді, сила національних звичаїв, історична пам'ять, душевна потреба – усе це разом, об’єднане у віру та надію, іще й ще раз притягує нас до чорнобильського спогаду. І вабить, і ріднить у сподіванні на кращий день завтрашній. Бо ж віра й надія – головний  бог людини…

300 літ поволеньки пролине –

Стронцій розпадеться і помре.

По новому полі неодмінно

Час його, мов попіл, прибере.

Час очистить Прип’ять незглибинну,

Оживуть і луки,  і сади,

Та Чорнобиль вічно берегтиме

Хрест своєї вічної біди.

Світ, побачений крізь книгу

О книго! Присвята богине!

Народу й роду берегине!

Неопалима купина!

… Ти, мов цілющою водою,

Нас причащаєш колядою

І віщим словом Кобзаря…

                                         М. Старовойт

23 квітня  відзначаємо Всесвітній день книг і авторського права. Це один із знакових днів у міжнародному календарі. Відзначається він згідно резолюції, яка була затверджена Генеральною конференцією ЮНЕСКО в 1995 році в Парижі. Була заснована і Премія Всесвітньої організації ЮНЕСКО за пропаганду кращих ідеалів толерантності і терпимості в дитячій і юнацькій літературі.

Цей день вибрали не випадково. Він досить символічний. Саме 23 квітня 1616 року померли три генії світової літератури: Вільям Шекспір, Мігель де Сервантес Сааведра та Інка Гарсіласо де ла Вега.

На обрання дати святкування вплинула також традиція відзначання Дня книги у Каталонії, де 23 квітня, на День Юрія, дарували троянду за кожну куплену книжку. (Цікавий факт: в 1975-му році саме 23-го квітня в Києві відкрився український музей книги.)

В цей день ЮНЕСКО вирішила віддати данину поваги книгам, які є невід’ємною частиною духовної спадщини кожної епохи і їх авторам, закликаючи всіх, і особливо молодь, знаходити задоволення в читанні і поважати незамінний внесок тих, хто сприяв соціальному і культурному прогресу людства.

     Сердечно вітаємо письменників, видавців, бібліотекарів, читачів, книгорозповсюджувачів, усіх тих, хто шанує й розвиває друковане слово, із Всесвітнім днем книги і авторського права!  Бажаємо всім шанувальникам книги нових відкриттів, реалізації творчих задумів та натхнення!

Благословен той день і та година,

Коли уперше мріяла людина

Огонь душі і мисль свою крилату

У книгу перелетить натхненно і завзято.

Живи в віках, премудра книго!

Ти світло сонця для людей!

Орла могутнього ти крила

Для звершень, втілення ідей.

        «Без пристрасті до книжки людині недоступні культура сучасного світу, інтелектуальне й емоційне вдосконалення», - так стверджував великий український письменник і педагог Василь Сухомлинський. Які актуальні слова у наш час новітніх технологій.

З нагоди свята бібліотекар провела бесіду: «Книга – як невичерпне джерело мудрості», а ще були зачитані поради молодому читачу «20 причин читати більше».

  

З криниці пам’яті рідного краю

  

      Аби Анатолій Григорович Михайленко був нині серед нас, то в ці  квітневі дні, а саме 22 числа, ми вітали б журналіста, письменника, нашого земляка з 75-річчям… Скільки б ще гарних, корисних справ міг зробити цей чоловік, скільки добра сотворити, якби не наздогнала його чорнобильська біда  7 червня 2007 року, не перервала його життєвий шлях і оте його бентежне малювання словом.

  До 75-річчя з дня народження в бібліотеці була проведена літературно-поетична година: «З криниці пам’яті рідного краю»

  Юні користувачі уважно прослухали розповідь бібліотекаря про життєвий і творчий шлях письменника-земляка, переглянули відеопрезентацію "Крила йому дав рідний край". Свої відгуки про творчий доробок Анатолія Михайленка діти висловили так: «Мені дуже подобаються книги А.Михайленка про ті місця, де він народився, де пройшли його дитячі та юнацькі роки, про батьків, друзів. Я хочу бути схожим на цю Людину». Вус Роман учень 5 класу.
   Свій вірш письменникові  присвятила і учениця 10 класу Олена Дейнега.                   

  

   Бобровська Вікторія прочитала вірш користувача нашої бібліотеки, вчителя української мови і літератури А. Нізгурової : «Доля майстра».

                     

ДОЛЯ МАЙСТРА

Анатолій Михайленко всім знайомий

У Варварівці - полтавському селі,

Що він автор книг і Журналіст відомий –

Знають тут усі старі й малі.

Народивсь на хуторі Комуна

 У тридцять дев'ятім в кінці квітня

У селі тоді ніхто й не думав,

Що зійшла над ним зоря досвітня.

А в убогі повоєнні роки

Хлопченя обірване і босе

Бігало до школи на уроки

У Максимівку- село колгоспне.

В Варварівку прийшов у восьмий клас –

Схотів шкільну освіту всю здобути

І Йому казали вчителі не раз:

«Навчайсь, Только! Навчайсь, щоб вийти в люди!…

 Долав ті десять кілометрів навпростець

 Щодня через калюжі і замети...

Коли ж зі школи біг на хутірець,

Складав своїх оповідань сюжети.

Хотів хлопчина щедро змалювати

Простим вагомим українським словом

Веселий Орчик, мальви коло хати,

І вулиці сільські, і рідну школу...

Волошки в полі, верби біля річки,

Толоку за селом - густу й зелену,

творчий шлях був нелегким, тернистим.

Та Михайленка визнали за Майстра –

І  грамоти вручали, і звання...

Вдається людям за життя нечасто

Здобути славу і народне визнання!

А він здобув!.. Та у червневий вечір,

Спинило серце втомлену ходу –

Над рідним краєм лиш сім’я лелеча

Проклекотіла тужно про біду...

Конвалії і льотчиків польоти,

У льодовій облозі кораблі,

Ордалію-біду свого народу,

Криницю І росу, що на стерні...

Усе вмістив в друковані рядочки,

Усе віддав - нічого не лишив!

Лише автограф скромний у куточку,

І добрий спогад - «ГІДНО ВІН ПРОЖИВ!

                        

      Поетичний доробок  Наталі Полежаєвої  присвячений письменнику, публіцисту, Заслуженому журналісту України, одному із найшановніших краян  - Анатолію Григоровичу Михайленку читали юні користувачі. Пропонуємо прочитати цей вірш і користувачам нашого блогу.

Анатолію Михайленку

Весніє небо над селом і в цю хорошу добру днину,

Огорнену ясним теплом, ми знову славимо людину,

Людину праці і добра, письменника рясної долі

Земля полтавська що дала, а він навчався в нашій школі.

А він ходив по цих стежках, - він, Анатолій Михайленко,

У творах, у своїх книжках згадав Варварівку частенько,

Дитинство з юністю  пройшли у нашім краї,

Сади для нього тут цвіли, криниць вербових водограї.

Тут він свою осмислив суть, до книг тягнувся, до пізнання,

Ази науки зміг збагнуть і перше тут відчув кохання.

Батьків з дитинства шанував, про матінку писав і татка,

І словом вправно малював, про край наш залишивши згадку.

Село йому талант дало, дало й талант – перу служити

І силу – стати на крило, горіти, піснею летіти.

Він прагнув, як Олесь Гончар, буть журналістом, йти до бою,

І серця полум’яний жар, і духу міць він ніс з собою.

Він посадить бажав свій сад, засіять грядку біля хати,

І весь сільський неквапний лад зумів у слові передати.

Любив, любив, бо справді жив єдину жінку неповторну,

Мов квітку ніжну боронив і віддавав себе на повну.

Багато їздив тут і там, така вже доля журналіста.

І доль людських безцінний крам вплітав у творчість світлу й чисту.

Ризикував і рвався ввись, цінив усе живе на світі…

І в Заполяр’ї   був  колись, й в чорнобильськім гарячім квітні…

І той Чорнобиль був як злам, зумів він болем підкосити

І гіркотою людських драм письменницьке життя з’ятрити.

Творив і мріяв без спочинку, і книгу в добрую годину

 Про ту козачку – українку робив, як пісню лебедину.

Лишилось жити його слово, а він пішов,…схилились квіти…

Цвітуть каштани й липи знову, й приходить знову теплий квітень.

Ви – книгою у нашім домі, ви думкою у слушний час

Такі далекі і знайомі десь тут завжди посеред нас.

   Живе Анатолій Григорович  в пам’яті тих, хто його знав, хто доторкнувся до його творчості. Живе у творах, які продовжують  виходити з друку й після його відходу у вічність. Живе у пам’яті учнів та вчителів школи, користувачів нашої бібліотеки, які мали щастя зустрічатися з ним, спілкуватися, бо Анатолій Григорович ніколи не забував, якого він роду – племені - частенько навідувався до земляків, не обминав рідну школу, дарував свої книги, знаходив час для листування, організовував зустрічі з дитячими письменниками  В. Нестайком, А. Костецьким.

Світла Вам пам'ять, Анатолію Григоровичу!

Воскресіння – то велика радість,Благодать Господня навесні!

У ці сонячні квітневі дні увесь християнський світ святкує  День спасіння  людського, свята Великого дня, свято Великодня!

Диво Християнського Воскресіння надихає кожного на добрі та правдиві справи, утверджує переконання про те, що достойні терпіння нагороджуються перемогою, а чесне життя увінчується славою. Звідси й народжується непохитна впевненість у світлому завтрашньому дні!

Нехай любов Господня з ясних високостей зійде світлим гостем у кожну оселю. Нехай принесе віру в заможне та окрилене Божою благодаттю майбутнє!

У ці передсвяткові дні був проведений літературний калейдоскоп: «Співають дзвони Великодні»

«Христос воскрес!» – десь пролунало, 

І на душі святково стало.

Ось кошики із рушниками

Несуть до церкви із пасками. 

Святково свічки засвітились,

І всі частунки освятились.

«Христос воскрес» – лунають дзвони.

Хай зникнуть всякі перепони!

В бібліотеці була організована виставка дитячих робіт: «Писанка – це свято у фарбах, це музика в кольорі, це радість і щастя».

    Було це давно, коли Ісус ходив по землі разом зі Святим Петром. Одного разу вони зайшли в село, а там люди почали кидати в них груддя землі. Але, коли ці грудки землі торкалися одежі Ісуса,  вони перетворювалися на крашанки, а коли камінь торкався одежі Ісуса, то ставали писанками. Святий Петро зібрав їх і почав роздавати людям. З того часу почали робити писанки і крашанки на Великдень. Але таких гарних, як в Україні, немає ніде.

     

Писанка така барвиста,

Гарна, красна, промениста.

Фарби всі неначе грають,

Бога славлять, величають!

Писанка – це дивосвіт.

Цю красу шанує світ.

З року в рік і крізь віки

Всіх чарують писанки!

    Від щирого серця вітаємо усіх наших користувачів з Воскресінням Христовим, з Пасхою Христовою, і нехай царюють у ваших серцях радість і душевний спокій! Нехай до Вашої оселі прийде здоров’я, любов, щастя, добробут, душа нехай світлішою стає, серце пламеніє любов’ю, а помисли стануть щирими та добрими. Всіх Вам земних благ!

Оазис Краси і Духовності

 

     Сьогодні звернення користувачів до духовності, до життєдайних джерел народного мистецтва, до збереження та оновлення всіх його видів – це усвідомлення свого родоводу, духовних традицій, відродження культури українського народу. Бібліотека протягом року організовує цикл виставок народних умільців села Варварівки, наших користувачів.

   Вічнозелене дерево народної творчості збагачується новими паростками в наш час. Вироби прикрашають сьогодні сучасний інтер’єр, надаючи йому своєрідності і неповторності.

   Виставка подарувала позитивні емоції присутнім, викликала в користувачів бажання поділитися своїми творчими роботами, відвідати оазис Краси і Духовності.

    Для того, щоб оволодіти всіма «секретами» створення рукотворного дива й навчитися створювати такі оригінальні вироби з бісеру, як це вміють робити мама Тетяна Вікторівна Мокієнко (вишиває бісером картини) та донька Юлія Ясківець - юна майстриня високомистецьких витворів,  виконаних в техніці бісером. Розквітнув на виставці: «Бузок», поряд «Квітучий кущик калини»,а вже далі «Червоні кетяги калини», в іншому виробі квітнуть лілії.

     Від матері до доньки розкриваються секрети майстерності і краси. Народне мистецтво – живе мистецтво, яке постійно розвивається. Наше завдання сьогодні – не розгубити його, а передати це живе, іскристе диво наступним поколінням.

  Юлія завжди ділиться секретами техніки виконання з своїми однокласниками. До речі, дівчина займається не лише народним мистецтвом, а ще й полюбляє книги – 3 роки поспіль Юля ставала переможцем конкурсу «Найкращий читач України».

«З чорного мармуру і з блакитних небес»

(Пам’яті славетного земляка)

 

  Минулого року Карлівській районній бібліотеці було присвоєно ім’я Анатолія Михайленка. Ця подія стала, до певної  міри, знаковою для поціновувачів творчості відомого земляка, його колег і однодумців, а  особливо рідних письменника.

   А минулого тижня Варварівська загальноосвітня школа розмістила на своєму фасаді дошку в знак світлої пам’яті таланту Заслуженого журналіста України, письменника Анатолія Михайленка. Саме нашу школу  у 1956 році із золотою медаллю він закінчив.

  Директор школи Лідія Щербина коротко розповіла про тих особистостей, які прославили рідне село своїми професійними чи творчими здобутками. Серед таких був і наш герой Анатолій Михайленко. Далі директор школи надала право відкрити меморіальну дошку дружині письменника і журналіста Людмилі Андріївні та його сестрі Надії  Григорівні разом з кращими учнями Каріною Холод та Володимиром Микитюком.

    Тієї урочистої миті слово брали: голова районної ради Петро Світлик, Карлівський міський голова, член спілки письменників України Володимир Слєпцов, начальник відділу освіти РДА Людмила Слєпцова, сільський голова Олександр Родик, генеральний директор ПСП «Орач» Олег Бегмат, директор історичного музею Віра Бегмат. У своїх промовах всі захоплювалися величною постаттю митця. Звісно, такі люди і пам'ять про них не можуть перебувати у тіні. Відтак, ще одну світлу душу увіковічено.

   Цього дня гості з Києва та Полтави побували у нашій бібліотеці. Серед них дружина письменника -  Людмила Андріївна, рідна сестра Надія Григорівна, двоюрідний брат Анатолій Гайовий зі своєю дружиною Тетяною Степанівною, заступник директора ПОУНБ ім. І.П. Котляревського Надія Влезько, член Полтавської Спілки літераторів, провідний бібліотекар відділу соціокультурної діяльності Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки Галина Вовченко.

Шлях до зірок

 

З космосу - Земля тендітна,

Невелика і блакитна,

І кордони непомітні -

Ніби спільно всі живуть...

Мабуть так колись і буде,

Бо як в космос вийшли люди,

Й на Землі лад наведуть!

                                                         Наталія Козленко

   12 квітня – відбувся перший політ людини космос, який здійснив Юрій Гагарін. Цей день став Міжнародним днем космонавтики.

   В бібліотеці була організована книжкова виставка: «Вони підкорили космос», за допомогою якої юні користувачі познайомилися з видатними космонавтами та отримали уявлення про історію освоєння космічних просторів людством. Про полтавців, без яких ера польотів у космос не настала б.

   Бібліотекар  ознайомила  з біографією першого космонавта України – Леоніда Каденюка, з книгами, які розвивають творчі здібності, мислення, знання про космос. Була проведена пізнавальна космічна вікторина: «Три! Два! Один! Пуск!» під час якої юні користувачі проявили свою ерудицію та отримали багато корисної інформації та позитивних вражень.