середа, 25 лютого 2015 р.

«Уже запаси вичерпались віхол, і Стрітення покликало весну…»

«Нічому не дивуюся на світі,
Але такого – зроду б не дійшов,
Що в надрах двадцять першого століття
Загинуть люди і проллється кров» 
  У літературній вітальні Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І.П. Котляревського пройшла творча зустріч із Віктором Ставицьким «Може поговоримо прагматичний світе»… (до 65-річчя від дня народження поета).
 

  На запрошення ведучої, нашої землячки, бібліотекаря першої категорії соціокультурного відділу, поетеси і фотохудожниці Галини Вовченко, мені, як сільському бібліотекарю, разом із іншими любителями поезії довелося завітати на творчу зустріч із поетом. При нагоді я запросила його побувати в Варварівській сільській бібліотеці. Наша бібліотека отримала подарунок від Віктора Ставицького – збірку «На вістрі неспокою». Тож посмакувати поетичним словом зможе кожен користувач бібліотеки.


  «Дебютант у 60 років», - з гумором говорить він про себе. «У такої поезії віку немає», - стверджував Микола Васильович Костенко, автор передмови до третьої книжки поета, член НСПУ.


«Коли душа сміється серед рим,
Коли вона – хмаринкою в блакиті,
Хто сміє обізвать мене старим?
Погляньте: моє сонце у зеніті!»
  Віктор Миколайович проживає в с. Каленики Решетилівського району. Працював агрономом та головою сільської ради, а зараз – на заслуженому відпочинку. Друкуватися почав з 16 років. На сьогодні у його творчому доробку три поетичні збірки. Дизайн книжок створював відомий художник декоративного мистецтва, народний майстер з художнього килимарства Євгеній Іванович Пілюгін.
  Поезія Віктора Ставицького – це і особисті хвилювання, і те, що турбує громаду; у збірках представлена громадська, інтимна, пейзажна лірика:
«Красуне моя, Решетилівко рідна,
Кохана моя сторона,
На долю щасливу, заможну і світлу,
Всевишнім дарована нам»
  У книзі »Щоб мрія стала на крило» багато вміщено віршів, де поет виступає, як справжній патріот, у якого є моральне право говорити про болючі питання сучасності. Віктор Ставицький пише в одному з віршів цієї збірки:
Не закликаю до меча,
Ні до нещадної сокири,
Не прагну крові, прагну миру,
Але несила вже мовчать.
  Окрім віршів поета  слух присутніх потішили ще й  пісні як на його слова («Решетилівська весна»,  «І гірчить матіола») так і ті, що звучали йому в подарунок.


  Родзинкою зустрічі стало вітання від однієї з гостей заходу, яка приїхала із села Варварівки Карлівського району, де свого часу працювала, як і Віктор Ставицький, головою сільської ради. Віра Олексіївна Бегмат, а це була саме вона, подарувала імениннику великого торта, а також своє запрошення відвідати Варварівський сільський краєзнавчий музей, що ним особисто опікується вже багато років.


Вернісаж Наталії Полежаєвої


  Нещодавно на блозі нашої бібліотеки ми розповідали про відкриття в районному історико-краєзнавчому музеї виставки робіт свого односельця – народного майстра Миколи П’ятенка ( до–речі, він додав до своєї галереї класиків української літератури бюст І. Котляревського), а в п’ятницю відбулося відкриття виставки малярських робіт Наталії Полежаєвої, що виконані в широкій кольоровій гамі. Її роботи раніше виставлялись в будинку культури (на святі села), в бібліотеці. Того дня в музейних стінах поєдналися Поезія, Живопис і Пісня. Наталія Анатоліївна працює вже не один рік директором Варварівського будинку культури, пише сама сценарії, тому і масові заходи, які проходять під її керівництвом і участю - творчі, неординарні, цікаві. Свої роботи автор представляла сама, підсилюючи ідею їх створення, зображене й відчуте своїми ж віршованими замальовками, на зразок: «Село, вози, старезна хата - усе те рідне, все своє. Тут Бог блаженство нам дає…».


  Ми раніше знайомилися з поезією Наталії Анатоліївни, кожен в селі добре знає написаний нею вірш: «Варварівки тремтливая краса», це як гімн нашому селу. Її поезія зберігається у збірці: «Поети серед нас» і кожен, хто заходить до бібліотеки, може ознайомитися з місцевими поетами.
  На відкритті виставки слово брали: варварівський сільський голова Олександр Родик.


  Керівник  народного історичного музею Віра Бегмат, гостя з Полтави – поетеса Галина Вовченко, художник Олексій Апостол, Микола Пятенко.



  Прозвучало слово-вітання начальника відділу культури і туризму райдержадміністрації Тетяни Обифіст.


  Прочитавши про художницю на блозі бібліотеки і побачивши її роботи, ви можете звернутися до працівників музею на чолі з Іриною Федорченко і доторкнутись душею до прекрасного.

Заочна прем’єра збірки поезій Тетяни Домашенко «Небесна сотня воїнів Майдану»


Герої України не вмирають,
У памяті завжди вони живуть.
Птахами їхні душі відлітають,
І з неба дивляться на нас вони, мабуть.
                                           Едуард Гром «Погляд з неба»

  В Указі Президента України «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні» від 11 лютого 2015 р. № 69/2015 зазначається: «На підтримку ініціатив громадськості та з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року - лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України, постановляю: 1. Установити в Україні День Героїв Небесної Сотні, який відзначати щорічно 20 лютого».
  В пам’ять про полеглих за майбутнє України у нашій бібліотеці відбулася заочна прем’єра книги поетеси з Полтавщини Тетяни Домашенко «Небесна Сотня воїнів Майдану», як невгасима свічечка пам’яті до підніжжя монумента Героям Небесної Сотні.


  Творчість Тетяни Домашенко відома багатьом поціновувачам громадянської лірики. Вона автор 4-х поетичних збірок, засновник і директор видавництва «Духовна вісь». Минулого року побачила світ ще одна книга авторки – збірка поезій «Небесна Сотня воїнів Майдану». Видання цієї книги стало знаковим для Тетяни Домашенко.  Її життєве і творче гасло: «Бог і Україна – понад усе!» Духовно-патріотичний настрій збірки є доказом того, що це дійсно так. Кожен вірш, який увійшов до збірки пронизаний думкою, яка несе у собі дане гасло. У цій книзі зібрано поезії, насичені емоціями подій, що відбуваються в Україні, подій, котрі авторка пережила особисто на Євромайдані.  Книга вийшла у рік 200-літнього ювілею Т.Г. Шевченка. Цій  події і присвячує своє видання авторка, в надії, що на «оновленій землі врага не буде супостата», а буде вільна, неподільна держава Україна під святим Покровом Богородиці.



  Багато віршів у цій книзі мають точну дату і час написання. Перший з таких творів – «Небесний воїн Михаїл» (Присвята білорусу Михаїлу Жизневському, котрий загинув за волю на українському Майдані).
  Наступний вірш  «Борітеся –поборете» присвячений Сергію Негоняну, який перший загинув від вогнепальних сутичок на вул. Грушевського. Книга має короткі біографічні довідки про кожного героя Небесної Сотні. Передумовою до них є вірш «Герої не вмирають», який чітко відображає   емоції  не тільки самої поетеси, але, мабуть, і всього українського народу:
Ми сотнею пішли на Небо,
Прийшла пора – йдемо з небес.
В тяжку годину, в мить  потреби
Господній Дух у нас воскрес.
Смерть обєднала  Воскресінням
Героїв, страчених в бою.
В кривавих ранах біль терпіння
За долю в рідному краю.
Цей клич: «Герої не вмирають»!
З’єднав і мертвих, і живих.
Уже ніхто не подолає
Народу воїнів святих.



  Мені не довелося особисто поспілкуватися з Тетяною Домашенко. Але я прислухалася до відгуків бібліотекарів Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І.П. Котляревського і придбала збірку її творів. І тепер хочу познайомити з нею всіх користувачів нашої бібліотеки, пережити разом ті події, про які пише автор. Напередодні вшанування Дня Героїв Небесної Сотні, взявши участь в обласному місячнику вшанування пам’яті  революції Гідності: «Душу й тіло ми положемо за нашу свободу» був проведений цей масовий захід в нашій бібліотеці.
На пам’ятник Небесній Сотні
Сльозою творчою плачу,
Хай слово, мовлене сьогодні,
Запалить і мою свічу.
Таку болючу і гарячу,
Таку безвимірно сумну –
Вся Україна - Мати плаче…
Сльозою ж не спинить війну!
                    Тетяна Домашенко



                          

Вогнем і полум’ям афганської війни опалені, охрещені навіки


Минають дні, ідуть роки.
Життя листки перегортає.
А біль Афгану – навіки,
В душі чомусь не замовкає

  Патріотизм - належна потреба України. Пріоритетним напрямком виховання дітей та молоді є патріотичне виховання. Велика роль у процесі формуванні патріотизму у молодого покоління належить саме бібліотекам. Патріотичне виховання в бібліотеці буде реалізовуватися протягом року у ході проведення цілої низки масових заходів, зустрічей з цікавими людьми.
  26 років минуло відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська. За кожним воїном-афганцем своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у безсмертя. Війна безжально перекреслила тисячі молодих життів, переінакшила події, плани, понівечила тіла і долі.
  Із нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території  інших держав та 26-її річниці виведення військ колишнього СРСР із Афганістану в бібліотеці була організована книжкова виставка-вшанування: «Гіркої пам’яті ковток».
  Тепер ця дата сприймається по-іншому, адже якщо три десятиліття тому лише одиниці знали, що таке війна, то нинішнє лихоліття торкнулося мільйонів сімей наших співвітчизників. Немає сумнівів, що цю неоголошену, нав’язану нам війну потрібно закінчувати, щоб люди не втрачали рідних.
  Повертатися до чорних сторінок важко, та вирвати їх або забути  просто не можливо. Тож, аби не забути – треба зберігати, а щоб зберігати – треба знати. В бібліотеці була проведена година мужності: «Вогнем і полум’ям афганської війни опалені, охрещені навіки»
  Мені хотілося, щоб юне покоління знало більше про воїнів-афганців, які проживають у нашому селі. Тому інформація про них зібрана в бібліотеці.
  
  


  Хай у кожного з нас живих, защемлять серця за тих, кого немає серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам із небес, а, може, із підбитим крилом ніяк не перелетить через Афганські гори до свого дому.


середа, 18 лютого 2015 р.

Всьому початком є любов

(День Святого Валентина по-бібліотечному)


  Протягом тижня юні користувачі нашої бібліотеки виготовляли листівки-валентинки, малюнки на виставку-інсталяцію: «Всьому початком є любов».


  Найромантичніше свято року – День Святого Валентина. Це свято допомагає поглибити знання про поняття любові і кохання, розвивати етичні смаки, виховувати почуття ніжності і вірності в коханні. У нашій країні це свято відзначають не так давно, але воно стало досить популярним і всі ми залюбки поринаємо в атмосферу його чарівності.


  Любов – почуття світле й добре. Може бути любов до Батьківщини, матері, до родини, друзів, рідного села, школи, бібліотеки і книги. І цю любов, свої почуття юні користувачі виразили листівкою–валентинкою, малюнком.



Гомер українського життя XX ст.

(110 років від дня народження Уласа Самчука)

“Я не тому письменник українського народу, 
що вмію писати.
Я тому письменник, що відчуваю обов’язок
 перед народом.
Бог вложив у мої руки перо. 
Хай буде дозволено мені
використати його для доброго, для потрібного” 
Улас Самчук

  Багаторівневим і художньо неординарним дослідженням практично однієї теми – випробуванням на живучість та міцність в соціально-політичних струсах XX віку ідеї української державності – Улас Самчук завдячує славою одного з найвизначніших прозаїків, хто творив у вигнанні.
Народився Улас Олексійович Самчук 20 лютого 1905 р. в с. Дермань теперішньої Рівненської області у порівняно заможній хліборобській родині. Згодом, уже в умовах еміграції, Самчук певний час (1929 1931) навчається у Бреславському університеті та в Українському вільному університеті у Празі.
  Мистецький геній Уласа Самчука був суто волинським за походженням, але за своїм масштабом всеукраїнським і загальнолюдським. Його постать у вітчизняному письменстві унікальна в кількох аспектах. З-поміж літературних жанрів він надавав перевагу романам, повістям, мемуарам. Перу У.Самчука належать два монументальні твори епопейного характеру – романи-трилогії «Волинь» та «Ост», які змальовують широку панораму соціальних зрушень в українському суспільстві протягом тривалого часу. Подібний випадок у світовій літературній практиці єдиний – прикладом є Гомер з його «Одіссеєю» та «Іліадою». На цій підставі критики називають письменника «Гомером ХХ століття». До речі, таку назву має і перегляд літератури, який розгорнутий в нашій бібліотеці.


  Але по-справжньому розкуто і повносило він дався взнаки в повісті «Марія» (1933) — про воістину страшні метаморфози людського буття в умовах більшовицького геноциду, серед тьми-тьмущої гріхів якого був і чи не найбільший — Голодомор. Це багатоконфліктний твір, у якому йдеться про боротьбу добра і зла, сутичку між ідеологіями, яка призвела до страшного голоду в Україні, до руїни, до загибелі роду. Автор в образі Марії показує долю жінки, яка мужньо пройшла крізь усі нелюдські випробування і наблизилася до біблійних героїнь, піднеслася до символу України.
  На захист викорінюваного на отчій землі господаря стає Улас Самчук і в повісті «Кулак» (1932), завершення якої збіглося з початком роботи над найвідомішим твором письменника — трилогією «Волинь». У 1936 р. Самчук завершує роман «Гори говорять», що був присвячений боротьбі закарпатських українців за незалежність, а в 1941 р. він разом з групою культурників (Олена та Михайло Теліги, Олег Ольжич, Іван Рогач, Олег Штуль) вирушає із Львова на Схід, аби почати конкретну роботу по здійсненню планів щодо української автономії. Після переїзду до Торонто (1948) більша частина творчих зусиль Самчука припадає на написання спогадів: «На білому коні» (1955), «Чого не гоїть огонь» (1959), «На коні вороному» (1975), «Плянета Ді-Пі » (1979). У 1980 р. вийшов останній з розпочатих і вивершених за океаном романів Самчука «Слідами піонерів», присвячений життю заокеанської української еміграції. А увінчує доробок Самчука (і трилогію «Ост») роман «Втеча від себе» (1982), у якому Іван Мороз знаходить другу, канадську свою домівку. Для самого письменника вона стала і місцем його поховання.


  Письменник прожив довге й напружене життя – 82 роки, майже половину з яких,  за кордоном. І все ж таки, сповнений гордістю та великим натхненням, любив повторювати: «Я був повний Україною мого власного уявлення і з нею я міг мандрувати в усі кінці світу». Які чудові слова! Як хотілося б, щоб кожен міг сказати про себе так само!

четвер, 12 лютого 2015 р.

Новий витвір рук талановитого майстра-аматора Миколи П’ятенка


  Хтось творить красу словом, хтось звуком, хтось нитками чи бісером, а добре відомий користувачам нашого блогу місцевий художник М.П.П’ятенко – кольорами фарб, а ще – пластиліном! Мені дуже приємно, що презентацію об’ємних скульптур малих форм, виготовлених в останні роки шляхом ліплення автор робіт вперше представляв саме в сільській бібліотеці. Серед них Тарас Шевченко, Леся Українка, Микола Гоголь, Олександр Пушкін. На днях користувачі нашої бібліотеки побачили новий витвір рук Миколи Павловича – скульптуру І.П.Котляревського, одного з найшанованішого у нас письменника, зачинателя нової української літератури. Його твори видаються в Україні великими тиражами, виходять за межами країни. Письменник увічнений у пам’ятниках, його ім'я присвоєно багатьом закладам культури та освіти.
  Кожній творчій особистості вкрай важливо почути відгуки про свою роботу. Серед користувачів бібліотеки немає байдужих кожен з них хоче відкрити для себе щось нове і цінне. Це стосується вчителів, учнів і всіх, хто протопчує стежину до нашої скарбниці знань вже роками і тих хто тільки почав відвідувати бібліотеку.


  Як бібліотекар, я вже знаю скульптуру якого письменника бачить в своїй уяві Микола Павлович. Щоб побачити митцем образ, який він виготовить шляхом ліплення, потрібно перечитати біографію і творчість письменника. Успіху Вам, шановний Микола Павловичу!

КНИГА-ЮВІЛЯР «СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»


Не пора ль нам, братия, начать
О походе Игоревом слово,
Чтоб старинной речью рассказать
Про деянья князя удолого?
Н. Заболоцкий.
  В цьому році виповнюється 830 років з дня написання цього видатного твору. Приблизно між 1185—1187 рр. під свіжим враженням невдалого походу на половців з'явилось "Слово о полку Ігоревім". "Слово о полку Ігоревім" належить до найкоштовніших скарбів світової літератури. Вже багато років дослідники цієї видатної пам'ятки намагаються розгадати його таємниці. Одна з них — це авторство "Слова". Відомо тільки одне: він був високоталановитим, освіченим, блискуче знав світову історію, фольклор, географію, культурне життя, легко орієнтувався у політичних і державних обставинах як свого часу, так і минулих часів, майстерно володів поетично-образними надбаннями народної творчості, знав світову літературу, був знайомий з поезією Гомера, Вергілія, можливо читав Платона, Есхіла і Цицерона.
  Безперечно, що автор "Слова" був гарячим патріотом землі Руської, який закликав до згуртування всіх сил перед ворожою навалою. Ймовірно, він був професійним поетом-співцем і належав до дружинного середовища одного з князів.
   Друга таємниця твору в часі його написання. Існує гіпотеза, що текст епосу "Слова" датується 1185—1187 рр. "Слово о полку Ігоревім" — цінний здобуток словесно-художньої культури східних слов’ян, створений одним зі славних предків русів-українців на древній Чернігово-Сіверській землі, який геніально повідав про діяння своїх сучасників, про їх героїзм і фатальні помилки, про щире прагнення до незалежності й значення єднання в боротьбі за неї, що не втратило своєї вагомості і до наших днів. Саме тому "Слово" актуальне і сьогодні. Воно є прологом української літератури. Ідея національно-визвольної боротьби так гостро не ставилась в жодній слов'янській літературі. В кожний історичний період вона червоною ниткою проходила через усю світову літературу, починаючи саме зі "Слова о полку Ігоревім".
  Користувачі бібліотеки знайомилися з книгою-ювіляром "Слово о полку Ігоревім".

  
 

Вишивала я узори…

 


  Вишивка в Україні – світ краси і фантазії, поетичного осмислення навколишньої природи,схвильована розповідь про думки і почуття людини.
  Вишивка – це один із найулюбленіших та найбільш  поширених видів народного мистецтва.  Глибоко і проникливо відчуває вишивку добре знана в нашому селі і районі вишивальниця – Калюжна Раїса Іванівна. Роботи самобутньої  майстрині виставлялись на районних святах, на святі села і не один раз в нашій бібліотеці.


  Народна вишивка зараз розцвіла, за можливістю потрібних матеріалів, і за вмінням підбирати кольори, за майстерністю поєднання традиційних елементів з вимогами часу. Це можна простежити за роботами Раїси Іванівни.

четвер, 5 лютого 2015 р.

Під Крутами сніг і пронизливий вітер
У січні ридає, голосить, гуде;
Шукає могили, де Воїни-діти
На вічнім спочинку...
  В історії України є багато трагічних сторінок. Але бій під Кругами займає серед них особливе місце. Там з жорстоким ворогом у боротьбу стали юнаки, які ніколи не тримали в руках зброї – студенти Київського університету Святого Володимира та учні гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства, їх було триста. І вони поклали голови за волю України.     
  Наша українська історія, як і все у світі, в плині часу нагадує рух по спіралі. Кожен висхідний квиток – наче крок до омріяної мети, коли щоразу  переступаємо чергову із перепон, загроз, заборон. А разом із тим відкриваємо правду – подій, їх істинних тлумачень, імен, доль. Сьогодні ж як ніколи усвідомлюємо, що безкінечна лінія цієї спіралі символізує рух самого життя, а ми, нині сущі, волею долі опинилися на черговому її злеті, в епіцентрі  історичних подій. Сьогодні твориться легенда кіборгів, та, оглядаючись у минуле, у січень 1918-го, бачимо майже впритул біля Донецького летовища засніжену станцію Крути на Чернігівщині – як останні у часи злети спіралі з розірваного кола, злети в  перемогу, злети у вічність. Бо, як і тоді, «настав вже час… Все Україні в дар принести».
  Про Героїв Крут письменник Улас Самчук ще згодом сказав: «Українська молодь, яка дня 28 січня 1918 року з піснями виїхала зі столиці України під станцію Крути, щоб там умирати, була першою молоддю світу, що одверто, беззастережно і рішуче стала до боротьби з північною навалою. Розуміється, вона боролась  і вона падала під кулями ворога не тільки в імя оборони від большевизму. Її ідеал був – своя державність, своє суверенне життя, своя духовність. Вона йшла в бій з піснею «Ще не вмерла»… Схилім голови перед їх пам’яттю. Вказуєм нашим дітям на могили, які повстали з Крутів. Одначе завжди, скрізь, день у день, годину в годину, безупинно і вперто твердьмо, що другі Крути мають застати вже нас іншими. Іншими духом, психологією. Іншими життєвими успосібленнями, іншими матеріальними, технічними можливостями…»
  29 січня 2015 року в бібліотеці був проведений інформаційний репортаж: «Крути: символ національної честі» присвячений тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня; тим, хто спить у знаних і безіменних могилах, розкиданих по рідній і чужій землях; тим, кого в умовах більшовицької тиранії ми повинні були забути і викреслити зі своєї пам’яті, героям, які полягли в страшному бою під Крутами.


 
  До уваги користувачів організований перегляд літератури: «Памятай про Крути».
 
  Юні користувачі мали змогу усвідомити  рядки української історії, де вписано героїчний подвиг юнаків, що полягли за незалежність молодої Української Держави на станції  Крути, 29 січня 1918 року.
Спливуть часи, мов паводки Дніпрові,
Одвічну мрію здійснить Україна,
Й під Крутами, на плитах мармурових,
Про Вас лунатиме пісня соколина.

Фундатор нової української літератури


(225 років з дня народження Петра Гулака-Артемовського)

  Художня спадщина письменника дошевченківської доби Петра Гулака-Артемовського порівняно невелика за обсягом, але цікава й різноманітна. Він автор романтичних балад,  байок, прозових послань, віршів та перекладів. Понад півтора століття кращі твори Гулака-Артемовського, насамперед його загальновідома байка «Пан та Собака», вражають читачів глибокою поетичністю, майстерним використанням багатющих скарбів народної поезії.
  До цієї дати в бібліотеці був проведений літературний репортаж: «Фундатор нової української літератури», який провела активний користувач бібліотеки студентка Харківського національного університету внутрішніх справ Вікторія Мотієнко.      
  Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790 року в містечку Городищі на Київщині в родині священника. Батько його походженням з козаків. Вчився Гулак-Артемовський  у Київській академії, що давала тоді вищу  духовну і світську освіту. Згадуючи про своє навчання, Гулак-Артемовський розповідав, яких злигоднів він там зазнав. Залишивши академію у 23 роки, Гулак-Артемовський  протягом кількох років учителює в приватних пансіонах, у родинах польських поміщиків на Волині.
  У 1817 році Петро Гулак-Артемовський вступає вільним слухачем на словесний факультет Харківського університету, а вже наступного року викладає польську мову в тому ж університеті в спеціальному «класі для бажаючих», водночас викладає французьку мову в Харківському  інституті шляхетних дівчат.
 Починаючи з 1817 року, на сторінках журналів – харківського «Украинского вестника», а згодом і московського «Вестника Европы» - систематично публікуються переклади та оригінальні твори Гулака-Артемовського. Після закінчення університету і захисту магістерської дисертації в 1821 році Гулак-Артемовський викладає курс російської історії та польську мову. Протягом кількох років він був деканом факультету, а згодом, у 1841 - 1849 роках, ректором Харківського і Полтавського інститутів шляхетних дівчат.
  Поетична діяльність П. Гулака-Артемовського органічно пов’язана з утвердженням народності в новій українській літературі, із збагаченням літератури здобутками народного генія.
  Його кращі твори відіграли помітну роль у процесі становлення і розвитку нової української літератури, основоположником якої став великий Шевченко.
  Помер Гулак-Артемовський  13 жовтня 1865 року.
 Про все це користувачі бібліотеки дізналися з літературного репортажу, а бібліотекар порекомендувала книги письменника.



Чарівний світ сонячного дитинства у творах Всеволода Нестайка


(До 85-річчя від дня народження Всеволода Нестайка)

  30 січня 2015 року Всеволоду Зіновійовичу виповнилося б 85 років. Його ім'я не потребує зайвої реклами — книжки Нестайка видають і перевидають. У 2004 році на Львівському форумі видавців посіла перше місце книга «Тореадори з Васюківки» (видавни­цтво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА») в новій редакції. А в ще зовсім свіжому рейтингу «Книжки незалежного п'ятнадцятиріччя, які вплинули на український світ», «Тореадорів» визнано однією з семи найкращих книжок у номінації «Дитяче свято». Творчість Нестайка користується популярністю у широкої аудиторії незалежно від віку, статі та соціального статусу. Його Яву, Павлушу та село Васюківку знають навіть за межами України.
  Він автор, чиї твори для дітей увійшли до золотого фонду дитячої літератури. Вони видавалися 136 разів багатьма мовами світу, в незалежній Україні - 53 видання. Загальний наклад - понад 2 млн примірників.
  Але ці сухі цифри не відкриють всієї глибини любові, якою користувався письменник в української дітвори. На його творах виросло не одне покоління. Розумні, добрі, дотепні, веселі такими знають книги Всеволода Зіновійовича  його шанувальники. І цінителів його творчості  ставатиме дедалі все більше, бо Всеволод Нестайко - Великий Письменник.
  Юні користувачі добре знають цикл із трьох книжок про Країну Сонячних Зайчиків і відзначаючи 85-річний ювілей письменника діти подорожували «У країну сонячних зайчиків».



  В бібліотеці була організована книжкова виставка: «Сонячний класик», яка познайомила присутніх з книгами: «Пригоди Грицька Половинки», «Загадка старого клоуна», «П’ятірка з хвостиком», «Незвичайні пригоди в лісовій школі» і т.д. За мотивами творів Нестайка зняли два фільми.


  «Тореодори з Васюківки» в незалежній Україні обігнали за кількістю  продажів усі частини «Гаррі Поттера» - Д.Роулінг.
  Пам'ять про письменника житиме доти, поки будуть читатися його твори, а вони найбільш запитуючі в нашій бібліотеці.