Є прадавні скарби, що намертво лежать у землі,
і є живі скарби, що йдуть по землі, ідуть від покоління до покоління, огортаючи
глибинним чаром людську душу. До таких скарбів належить і народна лірична пісня.
І тільки інколи, крізь тумани часу, окреслиться схожа на легенду постать
творця. До таких легендарних постатей і
належить народна поетеса Маруся Чурай.
25 січня минуло 390 років від
дня народження полтавчанки, авторки і виконавиці багатьох популярних
українських пісень. Про неї дуже багато написано дослідниками і найвідомішими
людьми України. Кожен сприймає події сивої давнини та образ дівчини, яка
уособлює українську пісню, по-своєму. Найглибше відчувають душевну драму талановитої
красуні-піснярки із XVII
століття полтавці, які бачать цю Марусю по-особливому, адже вона жила в
Полтаві, тут складала й виконувала пісні, які давно вже стали народними…
Воістину, і зацвіла калиною, і закрасувалася
калиною на лугах нашого мелосу творчість легендарної поетеси. Три віки ходять пісні, приписувані Марусі
Чурай, по нашій землі, три віки любові вже подаровано людям. А попереду –
вічність, бо велика любов і велика творчість – невмирущі.
Та й написано про дівчину чимало. Історичний роман у віршах "Маруся
Чурай" – Ліни Костенко, займає перше місце не тільки в творчості поетеси, а й серед українських
творів XX століття. В ньому
насамперед йдеться мова не тільки про долю легендарної дівчини, зраду та
кохання, а про насущні проблеми української нації і держави.
Ще про Марусю
Чурай писали Михайло Старицький, Ольга Кобилянська, полтавка Марійка Бойко, яку вважають духовною
спадкоємицею Марусі Чурай (написані Марійкою Бойко пісні легко й невимушено
лягають на музику, звучать усюди і подобаються багатьом людям).
До пам’ятної дати у бібліотеці була проведена
поетична година: «Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це – голос наш. Це – пісня. Це –
душа».
Немає коментарів:
Дописати коментар