Моє село, для мене ти єдине

Моє село! Мої слова!

Тобі найкращі, найщиріші.

І пам’ять знову ожива,

Як перші незабутні вірші.

   Рідний край! Починається він із батьківського порога, стежини до хати, маминої колискової пісні. Для кожної людини найдорожчий той край, де вона народилася, звідки пішла у світ.

  Як кожна велика річка починає свій нестримний біг до моря з невеличкого чистого джерельця, так і любов громадянина до своєї Батьківщини розпочинається з любові до тієї місцевості, де він розпочав пізнавати світ, де пройшли його дитячі роки.

  Для усіх нас найдорожче, найкраще у світі наше рідне село. Тут жили наші діди, прадіди, тут живуть наші батьки, тут корінь нашого славного роду українського.

  Село – наш дім, наше коріння і доля, наша кровність і материнська пісня. Наше село – розбуджені досвітки, духмяні пахощі літа. Тут живе наше дитинство, це частина нашого серця. Рідне село – це ми з вами, це наша Україна-мати. 20 серпня жителі  та гості села Варварівки в гарному настрої поспішали до сільського будинку культури, щоб всією дружньою громадою відсвяткувати День села.  Ведуча свята Наталія Полежаєва привітала всіх з Днем Незалежності України та  Днем села. Вона з теплими словами про рідне село звернулася до односельців.  Також з вітальним словом до всіх присутніх звернувся сільський голова Олександр Родик. Він запросив до слова зав. відділом культури і туризму  Карлівської райдержадміністрації Тетяну Обифіст, яка привітала всіх зі святом і з задоволенням вручила Диплом ансамблю «Варварочка», який учасники отримали виступаючи на Сорочинському ярмарку за популяризацію української пісні, невтомний творчий пошук та активну життєву позицію.

Служити інтересам мого рідного народу.

    27 серпня світ відзначає 160-річний ювілей видатного українця Івана Франка.
  В бібліотеці була проведена літературно-поетична година: «На далеку дорогу життя Франкове візьмемо слово». Масовий захід відбувся біля книжкової виставки: «Велич Франкового слова». На виставці представлено матеріали про життя та творчість Великого Каменяра.

  Про всебічно обдарованого, енциклопедично освідченого, надзвичайно працьовитого письменника розповіла бібліотекар Т.Вус. Нерідко Івана Франка називають титаном праці. Євген Маланюк свого часу писав: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи ж чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі». 
   І справді, Іван Франко проявив себе у багатьох сферах. Був найвідомішим поетом свого часу, прозаїком, драматургом, критиком й істориком літератури, перекладачем, видавцем. А ще – політологом. Соціологом, економістом, над чиїми працями дискутували у Відні, Варшаві, Парижі, Берліні. 
   Попри те, що титанічна праця і талант не принесли йому статків і визнання за життя, він як людина принципів, совість нації, Франко завжди писав, говорив, робив так, як думав. І не лякало його ні ще одне ув’язнення, ні можливість потрапити в опалу й позбутися заробітку на хліб насущний. От тільки шкода, що не завжди до його думок дослуховувалися як сучасники, так і нащадки. Адже Франкові уроки допомогли б нам уникнути багатьох помилок…
   Великим Каменярем називають нащадки Івана Франка, письменника, що своїм полум’яним словом ламав скелю неправди і гніту в ім’я правди і свободи.

Єднаймося, братаймося
В товариство чесне.
Хай братерством, щирими трудами
Вкраїна воскресне!

   Іван Франко, немовби піднімаючись сходами з віків у сьогодення, рухається назустріч людям і зі своїм вдумливим поглядом звертається до перехожих: «Нам пора для України жить!», закликає працювати на Україну, як робив це він усе своє життя.

Народна шана – не вельможна милість:

Життя стає до вічності містком.

Поете, спіть, Ви дуже натомились.

Це так непросто – Ви ж були Франком!

УКРАЇНО МОЯ, МЕНІ В СВІТІ НІЧОГО НЕ ТРЕБА, ТІЛЬКИ Б ГОЛОС ТВІЙ ЧУТИ І НІЖНІСТЬ ТВОЮ БЕРЕГТИ.

З днем народження, моя державо,

З святом тебе добрим і святим.

Нехай лине завше тільки добра слава

Про мою країну звідусіль.

   24 серпня вся Україна святкує 25 років незалежності. Немає в світі кращої землі, ніж наша Україна. Ми любимо її родючу землю, води Чорного моря, зелені верховини Карпат, розлогі ниви, тихі озера, бистрі ріки, темні діброви. Любимо тебе, Україно, наш тихий зелений рай. Для кожного з нас найдорожча і найрідніша та земля, де ми народилися, де живуть наші батьки, рідні, де поховані наші предки.

 Україна – земля героїчного народу. Його історія переповнена драматизмом і славою. Наші предки зберегли і нам передали неоціненні скарби: не тільки землю, а й мову, пісні, звичаї – все те, що звемо рідним, українським.

  З нагоди ювілейного свята - Дня Незалежності України в бібліотеці відбулася літературна композиція: «Моя Україна – мій світ, моя ненька». 

Мандруємо планетою з журналом і газетою

Про все цікаве на планеті
Читай в журналі та газеті!
Дізнаєшся про всесвіт гарний,
Труди твої не будуть марні!

  У бібліотеці пройшов день періодики: "Мандруємо планетою з журналом і газетою", де користувачі різного віку із захопленням подорожували сторінками різних улюблених газет та журналів, з яких дізналися багато цікавих, пізнавальних, захоплюючих історій. 

Читайте, хлопчаки!
Дівчата, читайте!
Улюблені журнали
Шукайте на сайті!
В метро, в електричці
І автомобілі,
В гостях чи вдома,
На дачі, на віллі -
Читайте, дівчата!
(Н. Пикулева)

   Ознайомити наших користувачів з періодикою, яка надходить до бібліотеки, завітала «журнальна фея».

  Користувачі мали змогу корисно та цікаво провести час, гортаючи сторінки журналів. З липня місяця до бібліотеки надходять нові періодичні видання: «Духовність», «Батьки і діти», «Таємниці. Пророцтво. Чудеса. Сенсації.» та інші.

  Бібліотекар організувала добірку цікавих та корисних журналів.

Юрій Іллієнко – режисер, який анафему перетворив на молитву

   Народився Юрій Герасимович в 1936 році у Черкасах.

  Під час Другої Світової війни 1941-го опинився з мамою й двома братами в самому серці Сибіру, селі Філіповці Ординського району на Обі (Російська Федерація).
 Молодший брат помер від виснаження. Повернення до спустошеної України 1944 було недовгим.
  Юрій закінчив школу на робітничій околиці Москви і вступив у престижний Всесоюзний державний інститут кінематографії на операторський факультет, як і старший брат Вадим. В 1960 зняв дипломну роботу «Прощавайте, голуби» (перший в історії інституту повнометражний фільм) і отримав за роботу нагороди на світових кінофестивалях в Празі і Локарно — за найкращу операторську роботу.     
   В 1963 році отримав запрошення зі студії ім. О. Довженка зняти фільм «Тіні забутих предків» режисера Параджанова. Фільм став не лише лауреатом понад сотні міжнародних кінофестивалів, але й актом відродження слави українського духу, збудником української ідеї.