пʼятниця, 29 травня 2015 р.

Слов’янська писемність – для всіх і для кожного


Слава вам, брати, слов’ян просвітителі,
Церкви Слов’янської святі батьки!
Слава вам, правда Христової учителі,
Слава вам, грамоти нашої творці!

Будьте ж слов’янству ланкою єднання,
Брати святі: Мефодій, Кирило!
Так осяє його дух примирення
Вашою молитвою перед Господом сил!

  Щорічно 24 травня у всіх словянських країнах урочисто прославляють святих Кирила і Мефодія – творців слов'янської писемності.
  Двадцятирічна просвітницька діяльність Кирила та Мефодія і їх учнів мала всеслов’янське значення: вони підняли освіту і спільну культуру слов’янських народів на високий щабель, заклавши тим самим основи церковнослов’янської писемності, фундамент усіх слов`янських літератур.
  Заслугу цих великих слов’янських просвітителів в історії культури важко переоцінити. Вони принесли до землі слов’ян світло писемності та знань.
  Кирило і Мефодій заклали основи слов’янської писемності і культури, їх відданість справі просвіти слов’ян - це приклад християнської моралі в дії.
  Вони показали і сучасникам, і прийдешнім поколінням, що лише невтомна просвітницька праця, освячена християнською любов’ю, дає щедрі плоди, які здатні служити людям тисячоліття.
  21 травня для більшого ознайомлення в бібліотеці була проведена година цікавих повідомлень «Словянська писемність – для всіх і для кожного».



  Під час проведення години цікавих повідомлень юні користувачі дізналися від учителя української мови та літератури школи-інтернату Світлани Вівчаренко про історію виникнення свята, пригадали прислів’я та приказки про мову. Діти поринули у світ мови, граючись та навчаючись  розвивали свою фантазію  виконуючи різні цікаві завдання.




  Ми хочемо, щоб нас поважали, а для цього, як писав Борис Грінченко, насамперед треба бути українцями «думкою, мовою, ділом».
  Усі ми повинні пам'ятати і дбати про те багатство, яке є у кожного з нас, його ми не завжди пам'ятаємо, не завжди цінуємо, але без нього не можемо жити. Тож збережімо духовний заповіт наших поетів любити свою землю, любити рідно слово, як зберегли нам наші батьки й діди рідну мову в страшні часи лихоліть. 

День Європи в Україні


  Відзначення Дня Європи в Україні − це важливий крок у зміцненні самоідентифікації України як Європейської держави, причетної до традицій і цінностей Європи. Відзначення Дня Європи надає нам змогу ще раз наочно переконатися у тому, що українське та європейське суспільство тісно пов’язане між собою не лише географічно, а й у історичному та духовному сенсі.
  День Європи – це символ започаткування нової успішної моделі мирної співпраці між державами, що ґрунтується на спільних цінностях та інтересах. Це свято є яскравим прикладом того, як успішна співпраця між державами може ґрунтуватися на принципах  миру, єдності, сповідування спільних цінностей та інтересів.
  Ще  з давніх часів Україна є повноправною та невід’ємною частиною європейської спільноти – великої родини, об’єднаної прогресивними демократичними поглядами. Цей день – чудовий привід вкотре засвідчити прагнення України жити в мирі та злагоді, будувати своє майбутнє в колі країн об’єднаної Європи.
  Сьогодні європейський вимір є потужним стимулом для модернізації національної економіки, створення додаткових можливостей для виходу українських підприємств на зовнішній ринок та залучення інвестицій. Переконані, що лише разом ми зможемо захистити наш єдино вірний вибір, успішно пройти цей нелегкий, але плідний європейський  маршрут.
  Щорічно до відзначення цього дня залучається і наша бібліотека. З нагоди свята була проведена відеомандрівка «Знайомтесь – Європейський Союз». Юні користувачі подорожували з учителем української мови та літератури школи-інтернату Світланою Вівчаренко, яка розповіла учасникам заходу про країни Європи.  Про історію, культуру, про народ, який береже і збагачує надбання кожної країни, минулих поколінь. А бібліотекар розповіла, що наша Україна теж гідна бути країною Європейською.
  Памятаймо, що Європа починається не за кордоном, а в серці кожного з нас.



пʼятниця, 22 травня 2015 р.

Музеї – це нетлінні мости з минулого в майбутнє

  18 травня відзначається Міжнародний день музеїв. Ці заклади — важливий засіб культурного обміну, збагачення культур і розвитку взаєморозуміння, співробітництва і миру між народами. Робота музеїв спрямована на забезпечення спадкоємності поколінь. 
  Соціокультурний простір Полтавської області налічує 29 музеїв, у яких зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини музейного фонду України. 
  Музейні  заклади області – це безцінні скарбниці історії нашого краю, його творців, які вписали  яскраві сторінки  в різні періоди існування держави. В їхніх стінах зберігається більше мільйона експонатів – безмовних свідків подій і фактів з життя Полтавщини та її мудрого, працелюбного народу.
  Важко переоцінити роль музеїв у забезпеченні нерозривного зв’язку минулого і сьогодення, в збереженні історичної правди, в збагаченні духовного потенціалу суспільства. Ця почесна і відповідальна місія лежить на плечах сотень музейних працівників. Завдяки їхнім здібностям, професіоналізму та ентузіазму документальні свідчення  тих складних і болючих подій, що наразі відбуваються  у суспільстві, назавжди залишаться в пам’яті  прийдешніх поколінь.
  Вичерпну інформацію з історії нашого краю можна почерпнути зі скарбниць минувшини та духовності - районного історико-краєзнавчого  музею.


  Оберегом пам’яті про особливості побуту, культури і здобутки жителів Варварівки є місцевий музей, який очолює Віра Бегмат. Що ж тут новенького? Перш за все, одразу впадає  у вічі  макет селянського  двору XIXI пол.   XXст., виготовлений місцевим умільцем Михайлом Данцем. Плетений тин, на якому зроблені сидушка і перелаз, комора, сіни, хата, світлиця, конюшня, льох, клуня, погріб, курник з голуб’ятнею, саж, млин, криниця з журавлем, реманент… Думаю, що не кожен житель XXI століття може похвалитися тим, що знає значення всіх цих слів, не те, що особливості розташування окремих названих споруд.


  Майстриням і модницям варто зупинитися біля експозиції одягу 70-х років XX ст, вишиванок та розмаїття вишитих рушників, яких налічується  близько трьох сотень! Зокрема, тут є весільня сукня 1928 року, сукні з кремпліну, трикотину, пан-бархату, китайського шовку, кашемірові хустки, так звана «плетьонка» 1946 року і ще багато чого особливого.
  Ми пишаємося, що в нашому селі є такий музейний заклад і директор Варварівського народного історичного музею, яка своїм яскравим талантом, відданістю справі та фаховою досконалістю множить здобутки  галузі, виховує молодь на високих ідеалах нації.
  

  Бажаємо Вам, шановна Віра Олексіївна здоров'я, невичерпної енергії, творчого натхнення,  вдалих пошуків та цікавих знахідок!  

четвер, 21 травня 2015 р.

На щастя, на долю…

                                    

Якщо людина хоче вишивати,
Знайдуться в неї голка, нитка, час,
Зуміє всі відтінки підібрати,
Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.

Якщо людина хоче вишивати,
Побачить  в цьому радість і красу,
І по узорах буде мандрувати,
І вишиє на  квіточці росу.

І створить диво – первозданну казку,
Їй усміхнеться сонечко в вікні,
Бо відіб’ються і любов і ласка
У хрестиках на білім полотні.

  Життя кожної людини – це стежина встелена жовтогарячими чорнобривцями, білосніжними суцвіттями вишень. Життя – це таємниця, і ми маємо реалізувати всі можливості, пройти всі перешкоди, всі етапи й залишитися Людиною з великої літери. Людина – творець власної долі. Вона може перетворити своє життя на квітучий сад і радіти кожному дню.
  Людина i праця, людина i пiсня, людина i витвiр мистецтва - це все вiчне, безсмертне, щось своєрiдне i глибоко вражаюче. Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати - то до сьомого поту, якщо спiвати - то дзвiнко, розложисто, якщо творити щось - то неповторно, захоплююче. Ці слова про майстриню вишивки Тетяну Іванівну Лугову. Вона завжди прагне життєвих істин, уміє перетворювати мінуси на плюси. Завжди толерантна у стосунках із людьми. 
  Медична сестра не тільки за професією, а й за покликом душі. Вона завжди несе великий заряд позитивної енергії, щоб вона не робила: вишивала, вирощувала квіти ( які в неї на підвіконні і в саду), поралася по-господарству, випікала хліб чи пироги. Вона натхненник і порадник для чоловіка Павла Павловича, любляча матуся для сина Романа, старша подруга для невісточки Оксанки, а найголовніше – найкраща бабуся для онука Пашуні.
  Людина потребує краси, як квітка сонця, щоб творити і віддавати її іншим. Надзвичайно приємно, коли твоя праця радує людей. Свої витвори мистецтва Тетяна Іванівна представляла на святі села. Односельці підтвердили слова: «Аби створити таку красу, треба мати красу в душі». Мовою нитки-чарівниці майстриня передає високе почуття материнської любові. В розмові з Тетяною Іванівною ми дізналися, що перед весіллям сина найшвидше вишивалися рушники. Недаром говорять, що українська жінка і сорочку синові вишиє на щастя, і рушника на долю. Тому рушник і став синам та донькам оберегом, бо це — сама материнська любов і щира молитва, що оберігають її дітей від біди в далеких дорогах.
  Більше 10 років красується вишитий нею рушник у народному історичному музеї подарований  однокласниками сина з їх іменами і прізвищами.
  Вишиванка - це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.
Нехай слова і пісні милозвучні
Для вас лунають знов і знов,
Хай будуть в серці нерозлучні
Добро, надія, віра і любов!
Хай вам сміється доля журавлина,
Поля розлогі колосом цвітуть,
Нехай червоні ягоди калини
                    На вишиванках осявають путь                      
                       
  Відвідувачів блогу запрошуємо ознайомитися з роботами рукодільниці, які були виставлені в нашій бібліотеці.    


  На нашу землю спустилася чарівна і неповторна  весна, а разом з нею і день народження Тетяни Іванівни.
Шановна Тетяна  Іванівна!
Щиро вітаємо Вас з днем народження!
Літа летять не знаючи спочинку,
А Ви все ж така: красива й молода!
Хай Ваша доля щастям розквіта,
Життя хай сміється, щомиті вирує,
Здійснює мрії, втілить бажання,
Зробить реальним всі сподівання,
Стрічати ранки в злагоді і мирі,
Радіть душею внуками, дітьми,
Бажаєм Вам всього найкращого,
Хай Бог дарує мир і благодать!
                                                                                  


Є на вишиванці розмаїті квіти —
Це ж Україна наша перлами розшита.
Є на ній і гори, є на ній долини,
Все, що є найкраще на Вкраїні милій.
Є на ній і півники святкові,
Є на ній і квіти малинові.
Синя нитка — птиці прилітають,
А червона — квіти розквітають.
Листя вишиванки зеленаве,
Голуб із голубкою — до пари.
Щоб любов до краю розквітала,
Слава України не пропала.
 

субота, 16 травня 2015 р.

Вітаємо з Днем народження!


  16 травня свій ювілей святкує наша колега, бібліотекар Варварівської сільської бібліотеки Таміла Анатоліївна Вус. Більше 35 років свого життя присвятила служінню книзі, стала її тала­новитим популяризатором і провідником  у книжному морі. Ця мила, чуйна жінка - бібліотекар за по­кликанням, людина, для якої не існує рамок професійних обо­в'язків, яка не звикла рахувати­ся зі своїм часом.
Шановна Таміла Анатоліївна!
  Від імені колективу Карлівської ЦБС прийміть найщиріші вітання з Днем народження. У цей святковий день бажаємо вам міцного здоров’я, довголіття, щоб віра, надія та божа любов не залишала вас у наш бурхливий час, щоб доброта та злагода зігрівали ваше серце. Нехай у вас вистачить сил для продовження вашої справи і разом завжди будуть щирі однодумці й вірні друзі. А ще хай люблять вас у сім’ї, шанують і цінують у суспільстві.

У цей святковий світлий день,
Коли настав Ваш ювілей,
Ми щиро Вас вітаємо,
Добра і щастя Вам бажаємо.
Хай обминають Вас тривоги,
Хай Бог дасть щастя на путі,
Хай світла, радісна дорога
Щасливо стелиться в житті !
Тож не старійте і не знайте
В житті ні смутку, ані бід,
У серці молодість плекайте,
Живіть до ста щасливих літ!


пʼятниця, 15 травня 2015 р.

Сторінками періодичних видань

  Бібліотека – це місце, куди звертаються за інформацією, адже далеко не кожен житель села може купити собі книгу чи підписатися на періодичні  видання.
  Користуючись газетами та журналами в бібліотеці жителі нашої громади мають змогу  заощаджувати кошти з сімейного бюджету і водночас отримувати різноманітну інформацію, бути в курсі  суспільного життя країни, області та району.
  Тематичне коло інформаційних запитів, особливо в молоді, різноманітне і постійно розширюється. Найбільшу цінність з точки зору актуальності та оперативності отримання інформації для користувачів представляють періодичні видання. В бібліотеці організована викладка нових періодичних видань «Газетно-журнальне асорті».



  В 2015 році Варварівська сільська бібліотека здійснила передплату на цілий ряд різногалузевих періодичних видань: Урядовий кур’єр, Життя і слово, Зоря Полтавщини, Край, Полтавський вісник, Село полтавське, Селяночка, Вечірня Полтава, Україна молода, Порадниця, Для дому і сім’ї, Телеграф, Добрий господар, Газета по-українськи Полтава, Добрые советы, Жіночий порадник, Малятко, Барвінок, Однокласник, Колосок, Огородник, Жасмин, Пізнайко, Яблунька, Юная Леди, Единственная, Лиза, Подружка, Шкільна бібліотека, Розкажіть онуку, Шкільний бібліотекар, Рідне село Україна, Дім. Сад. Город, УЮТ, Истории из жизни, Жінка, У світі казок, Народный доктор.
  Спонсорську допомогу надав генеральний директор ПСП «Орач», депутат районної ради Олег Леонідович Бегмат, за що ми йому щиро вдячні.
  Сучасні дитячі періодичні видання - колоритні та різноманітні, як за тематикою вміщених текстів, так і за їхніми жанрово-стильовими ознаками. Актуальними є тема морально-етичних норм поведінки дитини, її стосунків з однолітками та навколишнім світом; навчання та пізнання. Домінують оповідання, казки (як народні, так і літературні), перекази, історії. Менше уваги приділено поетичним текстам, однак журнали, які розраховані на читацьку аудиторію дошкільнят, більшою мірою пропонують вірші, римовані загадки, смішинки, дидактичні поезії.


  Шановні жителі нашого села, користувачі Варварівської сільської бібліотеки! Запрошуємо в бібліотеку, де ви можете отримати цікаву інформацію з періодичних видань, кожен користувач  може знайти для себе щось цікаве, корисне та актуальне.

Двері бібліотеки завжди відчиненні для кожного з вас!

четвер, 14 травня 2015 р.

Святе слово – рідна мати


Із Святом матері всіх матерів вітаємо
І зичимо щиро щастя і добра.
Хай смутку жодна з них не знає,
Хай радості розквітне у їх  житті пора!

«Ой, я маю три матері, та всі три хорошії…
Перша мати – непорочна, як лілея біла,
 із дитятком-немовлятком, Пречистая Діва.
Друга мати – це найкраща на світі країна,
 земля наша, наша славна ненька-Україна.
 Третя мати –це ласкава, люба, мила,
 рідна моя мати!...»
(Із народної пісні)

  Споконвіку Свято матері у другу неділю травня люди відзначали як день Божої матері, Матері Землі та Матері земної.
  У травні, коли вишня, мов наречена, вбирається у біле і яблуня красується у пишному вінку, приходить на землю світле свято. Стукає в кожну оселю, велику й малу і, ставши на порозі, нагадує всім про призабуту  мудрість століть – звичай вшановувати материнську долю.
  Це свято схоже на ніжну травневу квітку, від якої не хочеться відводити очей. Воно пробилося до нас із забуття, переживши нещадні забобони, й повертає нас душею до давніх традицій, щоб ми вміли проносити крізь усе життя шану до матері.
  Перше слово, яке дитина вимовляє – «мама». З’являється на світ малятко – лине до Бога мамина молитва з проханням щастя-долі її дитині. Мама! Мати! Матуся! Скільки спогадів, тепла і ласки таїть це магічне слово, бо називає людину, чия любов не знає меж, чиїми грудьми вигодувано цілий світ. Це перше слово, сказане нами, на все життя залишається дорогим у серці. У хвилини радості й печалі пташкою надій злітає з наших вуст, тамує біль.
  У травні, коли прокидається від сну природа, коли дзвенить у блакиті пташиний спів, теплий весняний вітер приносить до нас свято Матері. Воно прийшло до нас із далекої Америки, завдяки зусиллям однієї дівчинки. Вона втратила матір. Смерть була раптовою і передчасною. Дівчина прийшла до думки, що у всіх людей на земній кулі мусить бути хоча б один день на рік, коли б вони всі разом вшановували матір. Відзначати День Матері в Україні почали з 1929 року.
В бібліотеці була організована книжкова виставка «Все до серденька матері горнеться».




  Зараз на плечі українських матерів випали тяжкі випробування та страждання. Тож не забуваймо привітати своїх мам.
...Бо найдорожче стоїть за словами:
В світі усе починається з мами!
Анатолій Костецький
 

вівторок, 12 травня 2015 р.

Не забудемо ніколи і ніде цей вкарбований у нашу долю день

9 травня – свято Перемоги.
Воно не відійде в небуття,
Якої б далі не була дорога,
Спасибі всім солдатам за життя


«У Європі буяє весна,
Зустрічаючи День Перемоги.
Ветеранам ще сниться війна
І жорстокі воєнні дороги…»
В.Мельников
  День Перемоги, є одним з найбільш шанованих свят, яке відзначається 9 травня. Це свято - радісне і сумне,  нагадування про історичну перемогу людства над нацистськими окупантами.
  Цей день назавжди залишається днем нашого національного тріумфу, символом героїчного минулого. Стійкість, мужність і самовідданість старшого покоління на полях битв і на трудовому фронті в ім’я Перемоги над нацизмом у Європі – істинний приклад патріотизму для нащадків.
  Цього дня громада нашого села разом з усією Україною схилила голову перед пам’яттю мільйонів захисників, які 70 років тому  визволили світ від нацизму. Ці дні – особливі для кожного з нас. Вони позначені гіркотою незліченних втрат. Кожна сім’я в нашому селі зберігає пам’ять про  своїх дідів – прадідів, які дивляться на нас із старих фронтових фотографій. Саме з цієї сімейної маленької пам’яті  складається наша велика справжня історія.
  Наше село в роки Другої світової війни, ці матеріали знаходяться у Варварівському народному історичному музеї.
 


  Традиційно в селі розпочався День памяті «Перемагаємо. Пам’ятаємо», на якому вшанували мужність і відданість тих, хто 70 років тому здобував Перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні. Вшанувати величний подвиг захисників Вітчизни прибули учасник війни Бабенко  Г.М., діти війни, вдови загиблих воїнів,  керівники села.
  Перед громадою виступив сільський голова О.А. Родик, який сказав, що ми в неоплатному боргу перед синами і дочками України, юність яких жорстоко обірвала війна. Низько вклоняємось подвигу тих, хто ціною власного життя, проявляючи нечуваний героїзм, сміливість та відвагу, зуміли врятувати світ від нацистського поневолення. Сьогодні кривава воєнна агресія на Сході країни знову затьмарила наше небо, ледь не щодня забираючи життя найкращих українських воїнів. Титанічна битва нашого народу за перемогу триває. Священний обов’язок кожного з нас – бути гідними подвигу батьків і дідів та зробити все для того, щоб на мирній землі виховувати дітей, радіти успіхам у досягненні трудових цілей.
  Ведучі до слова запросили директора ПСП «Орач» О.Л.Бегмата, який сердечно привітав ветеранів. До його слів приєдналася голова ради ветеранів, директор Варварівського історичного музею В.О.Бегмат. Наш земний уклін усім, хто виніс роки окупації та пекло концтаборів, хто піднімав з руїн і відроджував нашу Україну. Дорогі ветерани! Ваша мужність, життєва мудрість, ставлення до ратного і громадянського обов'язку — це високий приклад для наслідування. Наш обов'язок  бути гідними вашого життєвого подвигу, утверджуючи мир та злагоду  на українській землі.
  Сьогодні наше завдання – звернути увагу на тих людей, які відстоювали, обороняли нашу країну, їхній подвиг заслуговує на глибоку пошану.
  На українському рушнику було внесено Книгу памяті. Учитель Варварівської ЗОШ М.І.Моторний зачитав прізвища загиблих смертю хоробрих односельчан. 
Усіх, хто, захищаючи рідну країну, домівку, поклав на вівтар перемоги життя, вшанували хвилиною мовчання. До підніжжя пам’ятника лягли полум’яні весняні квіти і траурна гірлянда.







Дитяче обличчя війни


  Існує ціле покоління, чиє дитинство припало на часи Другої світової війни. Їх так і називають - діти війни. До цього покоління відноситься і активний користувач нашої бібліотеки, вчитель-пенсіонер Світлана Андріївна Дубина. 8 травня в День пам’яті та примирення в бібліотеці відбулася година-сповідь «Дитяче обличчя війни», де Світлана Андріївна розповіла, що дітям війни рано довелося ставати дорослими. За ними нікому було доглядати. Адже їхні батьки або воювали, або трудилися з ранку до вечора. Або батьків вже не було... Залишилася без батька і вона. Замість дитячих пісеньок діти війни чули розриви бомб, замість чистого неба бачили літаки-бомбардувальники. Багато дітей тоді не знали, що таке іграшки. Дівчатка зберігали як зіницю ока єдину пошарпану ляльку, а хлопчики грали гільзами від гвинтівок та снарядами, що не розірвалися. Від таких «іграшок» часто траплялося лихо. Уважно юні користувачі слухали розповідь Світлани Андріївни.


  Світлана Андріївна прочитала вірш:
Діти війни
Ми  - діти війни!
Це гатили по нас розривними!
І месери в полі  ганялись
за нами, малими.
Це ми вибирали підмерзлу картоплю на мінах.
Ми – діти війни!
І оцим уже в світі єдині.
Найстарші із нас
заміняли батьків за верстатом.
І  пайкою хліба ділилися з матір’ю й братом.
Сирени тривог
голосили над нами ночами.
Ми інколи й нині безсонно зорю зустрічаєм.
Ми мріяли теплого хліба наїстися вволю!
Рядки фронтових повідомлень
лишились між нами паролем.
Ми – діти війни –
Вже туристами їздим в Європу,
Та сьомим чуттям
там знаходим солдатські окопи!
Це в нас, золотушних,
відчайно пробилися крила -
Ми з космосом перші на рівних заговорили!
Уже в кабінетах солідних ми правим ділами,
Переданими фронтовиками.
Ми – діти війни!
Перемоги великої діти!
До воєн зненавистю всі ми начинені,
мов динамітом!
Спитайте ви нас:
Коли світ оцей білий зродився?
Назвем сорок п’ятий!
І знайте: ніхто з нас  не помилився!
                                    Юрій Сердюк
  Бібліотекар Таміла Вус сказала, що зараз діти війни вже стали прабабусями і прадідусями. Їх потрібно поважати, адже війна відібрала у них дитинство. Вони впоралися з таким, що нам і не снилося. Закликала бути мудрими, щоб добром наповнювалися серця, щоб на рідній землі панував мир і спокій. І на останок нагадала, що взяти юним від цього сивочолого покоління. Це совість, порядність, честь, обов’язок, патріотизм. Прості, але надто вагомі поняття, котрі ніколи не старіють, а учасники заходу побажали Світлані Андріївні і всім дітям війни:
 Ми, перемоги нащадки, сьогодні,
Доземно вклонімось дітям війни
За синє небо, за сонце і зорі.
За мир, що нам дарували вони.

пʼятниця, 8 травня 2015 р.


Подяка довічна за подвиги Ваші!  (До 70 –річчя Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні)


  Минають роки, відлітають у вічність, але є дати непідвладні часу. Минуло вже 70 років від Дня Перемоги над нацизмом в Другій  світовій війні.  Та пам'ять про ті події завжди буде жити в наших серцях.
  Уже сімдесята весна вітає всіх тих, хто пережив війну, вітає вона й  тих, хто знає про ті події не лише з книг, фільмів чи розповідей старшого покоління. Вітає і вкотре нагадує про страхіття війни й наказує берегти мир.
  Готуючись до 70–річчя Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні у бібліотеці була організована виставка-спогад «Перегортає пам’ять сторінки”.
                      

  Перегляд літератури: «В книжковій пам’яті – миттєвості війни».
   

  Під час Другої світової війни українці проявили неповторну мужність і героїзм  відстоюючи волю і незалежність своєї батьківщини. У страшні роки війни разом з дорослими взялися за зброю і діти. Переглядаючи літературу бібліотекар розповіла юним користувачам про жорстоку і бездушну війну, що забрала мільйони життів, принесла лихо і горе на нашу українську землю.  Під час заходу, школярі познайомилися зі сторінками історії періоду Другої світової війни та про роки  окупації в Україні, дізналися про героїчні подвиги наших дідів та прадідів.


  В бібліотеці пройшов конкурс читців: «Не обімліє пам’ять віку, у серцях нащадків буде жити…». Прочитанні поезії , присвячені подіям воєнних днів допомогли сучасному поколінню усвідомити велич подвигу, посприяли виховати патріотичний дух та любов до рідної землі, бо головною метою заходу було вшанування безсмертної пам’яті ветеранів війни та виховання в підростаючого покоління  поваги до захисників нашої Батьківщини.




                                                                        
  Із почуттям глибокої поваги дякуємо вам, ветерани, за самовідданий подвиг. Ви завжди будете для нас зразком мужності, сили духу, самопожертви, патріотизму і вірності Вітчизні.
Вічна пам'ять загиблим, честь і слава живим героям!

Червоні маки — символ пам’яті про полеглих на війні


  Як відомо з минулого року Україна вшановує пам’ять полеглих у Другій світовій війні під європейським та традиційним українським символом — квіткою маку.
  Червоні маки — символ пам’яті про тих, хто загинув під час Другої світової та гине на сході України у боротьбі за незалежність.
  Під гаслом «Пам'ятаємо. Перемагаємо» пройдуть День пам’яті та примирення і відзначення 70-річчя перемоги над нацизмом 8-9 травня.
  Друга світова війна торкнулася кожної української родини — і ця пам'ять залишиться з нами назавжди. Ми маємо для цієї пам'яті історичний український символ — образ  квітки маку, який завжди був пов'язаний із війною та військом. Бібліотека з її користувачами підтримуємо символ маку, як знак пам'яті про тих,  хто боронив і боронить нашу землю, хто віддав своє життя за наше майбутнє». 


  В бібліотеці був організований майстер-клас «Мак – квітка миру». Кожен учасник мав змогу виготовити власноруч свою квітку і закликали всіх  українців долучитися до акції пам'яті і 8-9 травня одягти квітку маку, тим самим віддати шану героям і пам’ять усім жертвам війни.


  В українській міфології мак — це символ сонця, пишної краси, волі, гордості, оберегу, а також крові та смерті. В останніх цих значеннях квітку часто згадують в українських народних піснях та думах, особливо козацької доби — вона нерідко символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну. З народної творчості мак як символ, пов’язаний із війною та військом, перейшов у художню літературу. В Івана Франка: «Гей, Січ іде, красен мак цвіте! Кому прикре наше діло, Нам воно святе». Одна з героїнь роману Олеся Гончара «Прапороносці» гине в долині червоних маків. Червоний мак як символ пам’яті жертв війни вперше використано в Україні минулого року на заходах, приурочених до роковин завершення Другої світової війни. Дизайн українського червоного маку розробив харків’янин Сергій Мішакін. Графічне зображення — це своєрідна алюзія: з одного боку, воно уособлює квітку маку, з другого — кривавий слід від кулі.