ДУХОВНІ КРИНИЦІ

   Неділя за тиждень до Великодня називається «Вербною» чи «Квітною». Це велике двунадесяте свято, яке святкується два дні: Лазарева субота, коли Ісус Христос воскресив Лазаря, і власне Вербна неділя, день, коли Ісус Христос увійшов у Єрусалим.
  У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь наносять багато вербового гілля. Зранку на Богослужіння сходяться всі - старі й малі, бо «гріх не піти до церкви, як святять вербу». Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. «Гріх ногами топтати свячену вербу», а тому навіть най дрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило. У Вербну неділю, приносячи з церкви свячену вербу, били нею всіх членів сім’ї й худобу, приказуючи: «Верба б’є, не я б’ю, за тиждень Великдень».

  Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше на весні виганяють худобу на пасовисько, то конче свяченою вербою - «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більше того, викидають гілля свяченої верби на двір під час граду -«щоб град зупинився»... (Олекса Воропай. "Звичаї нашого народу").

   Про Вербну неділю Юлія Білан розповіла і порекомендувала прочитати книгу: «Православні свята» в інформхвилинці: «Духовні криниці».