Співець вогню людського, праці і краси

(до 120 - річчя з дня народження Максима Рильського)

  Максим Рильський — класик української літератури XX століття, поет-академік,перекладач, публіцист,  учений, громадський діяч, понад 50 років працював у красному  письменстві і залишив велику творчу спадщину. За життя видав 35 збірок віршів, найвідоміші – «Знак терезів», «Літо», « Україна», «Збір винограду», «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград», «Голосіївська осінь», «Зимові запаси». Також переклав 250 тисяч рядків поезій із 13 мов.

  Максим  Тадейович  Рильський народився в Києві 19 березня 1895 року, але ріс у Романівці на Сквирщині. Тут він мав домашню школу українську, домашню загальну освіту й виховання під рукою батька, що передав синові аристократичну культурну спадщину, почуття власної незалежності і віри в себе, поєднане із скромністю. І хоч батько помер на восьмому році Максимового життя, він забезпечив синові і приватну гімназію в Києві з добрими вчителями, і знання чужих мов та культур, і життя в аристократичних родинах Миколи Лисенка та Олександра Русова.

Київ і Романівка — два бігуни життьової і творчої вісі Рильського. Київ — перехрестя культур, центр класичної освіти, одне з тих міст імперії, яке відвідували світові театри і музики. Романівка — незрівнянні інтер'єри української природи, пісні, легенди старовини і барвисті цільні душі, гідні пера Гоголя і Шекспіра.

  Доробок митця позначений роздумами про місце людини в житті та духовні цінності, пронизаний  мотивами любові до всього сущого. Його поезії сповнені  щирістю, відвертістю, інколи легкою іронічною усмішкою. Максим Рильський бачив суттєве, вічне у звичайному, щоденному.

  Поет мав колосальний творчий, науковий і моральний авторитет, розуміння й любов народу. Він був близький, зрозумілий, однаково органічний – і в академічній мантії, і в куфайці мисливця чи рибалки, свідчать його сучасники.

  Хто багато працює — той має час... Секрет того чуда також у тому, що Максим Тадейович  мав талант до праці, споряджений таким першорядним мотором, як любов. Він любив свою творчу працю так само, як любив жінку, природу, мисливство, життя, — любив для них — не для себе.

  Поезія Максима Рильського по смерті автора ще активніше винищилася і за ряхтіла над нашими буднями своїми гарячими небуденними гранями. Смерть митця завжди або вбиває його художні  витвори, або різко підносить їх вгору якимсь дивним, далеко не завжди раціонально визначеним способом. В цьому є момент якоїсь солодкої для людини незбагненності, є тут трохи і від тої вже давно оскомної жар-птиці,  що оманливо зветься у людей безсмертям.

  Максим Рильський належить до поетів, що винищились по смерті. Отож, припадаючи до його джерел, розумієш, які вони навдивовижу животворні і незамулені. І такі джерела живуть доти, доки над ними нахиляються попечені жагою губи. Побажаймо собі цієї невтомної жаги, бо ж «хто знає незмірну жагу, той міру словам моїм знає», - казав поет…

  Його вірші  мають особливу силу і привабливість. 21 березня у Всесвітній День поезії в бібліотеці була проведена літературно-поетична година: «Співець вогню людського, праці і краси».

  Ніхто з присутніх не пожалкував за втраченим часом, насолоджуючись вічними і прекрасними джерелами його творчості. Для нинішніх поколінь він – поет – мудрець, глибокий філософ, неперевершений  перекладач, тонкий лірик.

  Найкраща пам'ять про поета - його вірші. Цього дня вони звучали з вуст юних користувачів в бібліотеці.