вівторок, 12 листопада 2013 р.

Українська мова: історія і сучасність

    9 листопада в Україні щороку відзначається  День української писемності та мови, який відзначається в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця, найосвіченішої людини Київської Русі кінця ХІ початку ХІІ століття, автора "Повісті временних літ".




  Це найвизначніший історико-художній твір, який не має аналогів у європейській середньовічній історіографії.
  Завдяки Нестору Літописцю нам відкриваються немеркнучі сторінки минулого, аби підтримувати і надихати наступні покоління на благородні справи, спонукати до пошуку істини.
  Його твори - це невичерпне джерело знань. У них немає нічого другорядного. Тут усе надважливе. Вчитаймося в кожне його  слово, і воно наситить наш розум, душу, уяву одвічною загальнолюдською мудрістю.

"Ті, що шукають премудрість, – знайдуть".

"Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу, – це джерела мудрості". 

 "Книги – бездонна глибина, ми ними в печалі втішаємося, вони узда для тіла й душі". 

 "З книжних слів набираємося мудрості й стриманості". 

 "Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами".
                                                                    Нестор Літописець

   Мова – це історична пам'ять про життя народу, починаючи з доісторичних часів.
   Українська мова – державна мова України.
   Символічно, що напередодні відзначення Дня української писемності та мови відбулося засідання Громадської гуманітарної ради з участю Президента України Віктора Януковича. Головне питання – підготовка до святкування ювілею національного генія Тараса Шевченка. « Дуже важливою  складовою підготовки  є  донесення, особливо до нашої молоді… постаті Шевченка та важливості його місця в історії України» - наголосив Віктор Янукович.
  Рідну мову, історію та культуру повинна знати кожна освічена та вихована людина.
Учітесь, читайте,
        І чужому научайтесь,
         Й свого не цурайтесь.
                                                   Тарас Шевченко

   Про  історію української мови  користувачі нашої бібліотеки дізнавалися з книжкової  виставки: «Українська мова: історія і сучасність».



 Одна вона у нас така – уся співуча і дзвінка.
Уся плакуча і гримуча, хоч без лаврового вінка.
                                                              Тарас Шевченко

    Щоб привернути увагу молоді до історії української  книги і до сучасних її проблем, до краси і сили рідного слова в бібліотеці була проведена поетична акварель: «Відкрий, о рідна моя мово, свої скарбниці золоті»

В землі віки лежала наша мова
І врешті вибилась на світ,
О мово, ночі колискова!
 Прийми мій радісний привіт.
Навік пройшла пора безславна…
Цвіти і сяй, моя держава…
  
  Цими словами із вірша О.Олеся відкрила поетичну акварель учениця 9 класу Варварівської ЗОШ – Інна Шкаруба.




   Мова – важливий засіб людського спілкування. Кожна нація має невідємне право розвивати і плекати свою мову. Вірш  Максима Рильського «Мова» прочитав учень 11 класу Сиволап Максим, його однокласник Сергій Білан – « Рідна мова в рідній школі» О.Олеся . Вірш активного користувача нашої бібліотеки Аліни Нізгурової «До рідної мови» озвучила Тетяна Зінченко.


   Поки жива мова- живий народ, носій цієї мови. Будь обережний у словах - це справжня зброя! Слова мають магічну силу: можуть дарувати розраду й викликати злість, наснажувати та заспокоювати.                     
   На закінчення бібліотекар процитувала слова О.Олеся:
   
« Рідна мова! Рідна мова!
Що в єдине нас злива,-
Перші матері слова,
Перша пісня колискова»







 Нізгурова Аліна



Студентка ПолтНТУ ім. Ю.Кондратюка, активний користувач нашої бібліотеки
ДО РІДНОЇ МОВИ
I
Мово моя світанкова,
Сонце у краплі роси,
Пісня велична, святкова
І голубий небосхил...

Сонячна мамина ласка,
Батьківська пересторога,
Дивна бабусина казка
І дідусева розмова…

Мово моя українська –
Квітів барвистий розмай,
Рідна дитинства колиска –
Милий Полтавський край.

Стиха веду я розмови,
Дзвінко співаю пісні…
Мово моя калинова,
Ти до вподоби мені!

Мово велична й натхненна,
Пройшла ти крізь терни зловісні,
Ти починалась для мене
Із колискової пісні.

Тебе я вивчаю у школі,
І твори пишу, і вірші.
Тобі я освідчуюсь в любові,
Тебе збережу у душі!

II
Моя калиновая мово!
Ти – квітка, омита в росі,
Ти – доля моя світанкова,
Ти – стрічка в дівочій косі…

Калина квітуюча в лузі,
І пісня дзвінка солов’я,
Веселі і приязні друзі
Й привітна родина моя…

Привільна й легка ти, як  вітер,
У рідній моїй стороні,
Красива й пахуча, мов квіти,
Що радують очі мені.

Проста ти, як правда і воля,
Мов лихо, тяжка до плачу.
Тобою мільйони говорять,
А я по-вкраїнськи мовчу.

Тобою так само мовчали
Раби на галерах німі,
Коли у полон потрапляли
Та мучились на чужині.

І в роки голодомору,
Поїдаючи листя рослин,
Тобою мовчали, а потім
Безмовних на цвинтар несли…

Безжальні в природи закони –
Горить поминальна свіча…
Тобою мовчали мільйони,
Бо гинули ті, хто кричав!

Та ти розквітала так пишно
Суцвіттям народних пісень,
Словами Шевченка і Вишні
Грядущий твій повниться день…

Франка гнів і Лесине серце
Тебе пробудило від сну…
Чи чуєте як воно рветься
У пісню борні голосну?

Чи чуєте, досить мовчати!
Розбийте терпимість століть!
За вами, Іуди й Пілати,
Згорьована правда стоїть!


В роз’ятрених болями ранах,
Хоч в погляді страху нема,
До панських палаців не звана,
Та вже, далебі, не німа!..

Веду я змістовну розмову
В сімї українській моїй
Про мову свою калинову…
І вчусь НЕ МОВЧАТИ на ній!

Немає коментарів:

Дописати коментар