Добра і правди син

«Нехай Україна у щасті буя –

У тім нагорода і втіха моя…»

Михайло Старицький

  14 грудня минуло 175 років відтоді, як народився видатний український поет, прозаїк, драматург і перекладач Михайло Старицький. Аби вкотре згадати й вшанувати пам’ять про письменника, цього дня в бібліотеці  була проведена літературна година «Добра і правди син».

  “Період Михайла Старицького – це був той час, коли у великих містах “не модно” було бути українцем. Переїжджаючи в місто, всі переходили на російську мову.  Певно, саме в тій когорті однодумців перебував письменник, щоб дати можливість після Тараса Шевченка все ж розвиватись українській культурі та українському слову”.

  Для більшості українців Михайло Старицький насамперед  творець знаменитих Проні Прокопівни і цирульника Голохвастова у п’єсі «За двома зайцями». Менш відомо, що автор цієї іскрометної комедії та безсмертної пісні «Ніч яка місячна» - одна й та сама особа. Мелодію написав Микола Лисенко. Він і Михайло Старицький у молодості закохалися в одну й ту саму панночку.

  Втім, найважливіша заслуга Старицького – талант любити Україну як до глибини серця, так і власних кишень. Все життя Старицького – це приклад того, як бути сильнішим за всі об’єктивні обставини.

  «Честь і дяка тому, хто увесь вік  свій дбав, щоб наше слово не вмирало»  - так оцінила заслуги Михайла Старицького Леся Українка.

Затишний світ рукоділля

  Творчість завжди унікальна, тому що в її основу покладений процес створення чогось нового. Однією з важливих місій бібліотеки є творчий розвиток  користувачів, тому з метою  розкриття потенціалу наших відвідувачів ми в бібліотеці започаткували проект «Бібліотека і творчість», де протягом року виставлялися творчі роботи наших відвідувачів. На запрошення працівників рай бібліотеки наші майстрині взяли участь у циклі виставок «Фабрика талантів».

  Жителі району познайомилися з творчими роботами Наталії Калюжної, Марії Козиренко, Юлія Ясковець, Лідії Зінченко, Олени та Алли Мотієнко, Раїси Калюжної, Тамари Родик, Любові Гречко та Наталії Полежаєвої.

  Дирекцією районної бібліотеки ім. А. Михайленка майстрині були відзначені подяками.  Сільський бібліотекар з задоволенням вручила подяки і побажала розкривати красу своєї  душі, творити прекрасне і надихати інших.

  Наближається Новий рік, і є чудова можливість виготовити подарунки своїми руками. Вони порадують ваших родичів і знайомих. Адже речі, що зроблені з любов’ю, особливо цінні.

З вірою, надією, любов’ю

  Відзначаючи щороку 3 грудня Міжнародний день інвалідів, ми засвідчуємо цим, що громадяни з обмеженими фізичними можливостями потребують особливої уваги, що для них мають бути створені такі умови, які дозволяють відчувати себе рівними серед  рівних.  Адже ставлення до інвалідів визначає ступінь цивілізованості суспільства. Не стоїть осторонь  цієї дати Варварівська сільська рада, ПСП «Орач», рада ветеранів, освітньо-культурні заклади села  — це добра нагода перевірити, що вже зроблено і що треба зробити для формування достойних умов життя людей з обмеженими можливостями, аби ніхто не почував себе забутим чи залишеним наодинці зі своїми проблемами.

  Бібліотека дякує всім тим,  хто опікується інвалідами, адже надання їм щоденної підтримки й допомоги — це реальний вияв людяності та любові до ближнього. Зичила сьогодні  міцного здоров'я, життєвої енергії, незламного прагнення у досягненні цілей, щоб вас оточували близькі, розуміючі люди, голова ради ветеранів, вручаючи продуктові набори, які надав ПСП «Орач».

  Саме в День інвалідів у районній бібліотеці  ім. А. Михайленка відбулася виставка творчих робіт Олени Мотієнко. Ця виставка ще раз нагадала нам, що люди з обмеженими фізичними можливостями мають необмежені творчі таланти. Вироби майстрині раніше виставлялися у нашій бібліотеці і на святі села. Інформація про її роботи є на блозі нашої бібліотеки. Дирекція Карлівської ЦБС нагородила Олену Миколаївну подякою за активну участь у проекті «Бібліотека і творчість».

Світ ловив мене, та не спіймав

  3 грудня 1722 року народився Григорій Савич Сковорода - постать, котра змінила культурне й літературне життя України кінця 18 століття. Він став народним мудрецем і мислителем, освітянином і письменником, створившим і розкрившим у своїх байках, віршах,філософських трактатах систему ідей, що стали передовими на той час. Творчість Григорія Сковороди стала ключем,який відімкнув двері в добу зародження нової української літератури, розквітлої на надбаннях давньої літератури. 

  Г. Сковорода був надзвичайно талановитою і водночас скромною особою – філософствував, писав твори і підручники, викладав богослов'я, грав на музичних інструментах, вивчав літературу доби античності та середньовіччя, знав декілька мов – латинь, старогрецьку, староєврейську, польську, німецьку, російську. Постійно мандрував по містах і селах рідної Батьківщини й інших країн, пізнавав життя, традиції, культуру, вірування народів, розповідав у своїх творах про побачене й почуте.

  Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. У дитинстві малий Гриць дуже любив сидіти під вербою, спостерігати за навколишнім світом і грати на сопілці, подарованій старим кобзарем. У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованому становищі, бо хлопець вражав своєю допитливістю, до того ж у нього виявився незвичайної краси голос. Дяк навчив Гриця нотної грамоти і поставив першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки, підготував до вступу в академію.

  У 1738 році здійснилася давня мрія хлопця — навчатися у Києво-Могилянській академії. Григорій став одним з найретельніших, особливо наполегливих і тямущих студентів.
  З 1742 по 1744 рік жив у Петербурзі, був співаком придворної капели, прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці, флейті, бандурі, цимбалах і сопілці та композиторським талантом, створював музику на власні вірші. Навчання продовжив в Київській академії.
  Повернувся в Україну у 1753 році, викладав поетику в Переяславському колегіумі. Був старанним, чесним і неординарним учителем: писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою; навчав тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Отже, учив, як жив, а жив, як навчав — найкраща риса педагога. Оскільки підручника з етики не було, Сковорода написав його сам. Це був його перший філософський твір, основою якого є думка, що ледарство — найбільша людська вада. Студенти любили вчителя, але той незабаром мусив залишити колегіум, бо працювати стало нестерпно від цькування й доносів: можновладці схотіли позбутися людини, яка привселюдно заявила: «Весь світ спить, пора прокидатися!». Написав для слухачів курс поетики «Роздуми про поезію і порадник до майстерності оної».

  У 1750 році у складі російської місії Сковорода виїжджав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різних країн.

  І з 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами ; щоразу відхиляючи пропозиції і світських, і церковних осіб. «Ні в якому разі! Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв? — відповів великий просвітитель бєлгородському єпископові на прохання стати ченцем. Ченці Києво-Печерської лаври, у свою чергу, вмовляли: «Доволі блукати по світу! Час причалити до гавані: нам відомі твої таланти, свята Лавра прийме тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церкви і окрасою обителі». На це Григорій Савич саркастично сказав: «Ох, преподобнії! Я стовпотворіння умножати собою не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому! Світ мене не впіймає». І таки не впіймав! Не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті й кар’єру купити розум, честь та волю Сковороди. Щастя письменник вбачав не в маєтках і славі, а в житті за совістю; шляхом до щастя вважав самопізнання. Навіть Катерині II Сковорода не побоявся виповісти: «Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця». Ходив філософ завжди в звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки.

  Сковорода навчав що в природі — краса, гармонія, а в суспільстві — несправедливість, і щоб змінити макросвіт (навколишнє), треба кожному змінити мікросвіт (тобто себе самого). З цією думкою тісно пов’язана його ідея «сродної праці»: пізнавай себе, а пізнавши— удосконалюй. Пізнаючи свої нахили, людина правильніше визначить своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. А поки що чимало людей займають не свої місця: один ходить за плугом, а він від природи музика, інший працює суддею, а йому б пасти череду. Великий філософ доводив, що людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі. Веління природи — це веління Бога в людині. Пізнання природи — це пізнання Бога.

  У 72 роки поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. «Що це ви робите, Григорію?» — запитали здивовано друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час». Коли ж гості роз’їхалися, Сковорода помився, переодягнувся в чисту білизну, ліг на лаві й… заснув навіки.

  Спадщина композитора, поета, байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди є дорогим надбанням української національної і світової культури.

  З нагоди річниці від дня народження письменника у бібліотеці був організований перегляд літератури: «Світ ловив мене, та не спіймав».

Карта України умілими ручками

Яскраве настінне панно «Карта України» виготовили юні користувачі бібліотеки.

Наші маленькі читачі дуже полюбляють майстер-класи журналу «Жасмин»

Краща вакцинація від СНІДу - інформація

  СНІД - одна з найважливіших проблем, з якою людство зіткнулося у 20 ст. і ввійшло у 21ст. Стрімко зростає кількість інфікованих, хворих і померлих від СНІДу людей. Більшість людей захворіло на СНІД внаслідок власної необачності та необізнаності.

  З нагоди Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом у бібліотеці проведено Інформину «Краща вакцинація від СНІДу – інформація», на якій присутні мали змогу дізнатися що таке СНІД та як від нього вберегтись.

Жоден захід, присвячений СНІДу, зараз не обходиться без "червоної стрічки" - шматочка шовкової тканини, складеної особливим чином. Це символ нашого співчуття, підтримки і надії на майбутнє без СНІДУ.

  Тож і наші користувачі підтримували цю акцію, приколовши яскраві атрибути до свого одягу.

  Разом із відвідувачами ми прийшли до висновку, що необхідно відповідально ставитися до свого здоров’я та життя. За темпами поширення ВІЛ Україна займає друге місце в Європі і п’яте у світі. Така статистика не може не лякати, тому нам усім варто пам’ятати: небезпека поряд.

Дзвони голодної смерті

Прошу, у серці запаліть
Скорботи полум’я священне
Та крізь століття пронесіть
Сльозу безвинно убієнних!

У журливі листопадові дні, коли вся Україна вшановує пам’ять жертв голодомору 1932 – 33 років, у Варварівській сільській бібліотеці була організована книжкова виставка «Скорботна свічка пам’яті». Бібліотекар презентувала користувачам різного віку книжкові та газетно - журнальні матеріали, спогади односельчан, присвячені трагічним  подіям, які відбувалися на українській землі  82 роки тому.  Багато літ пройшло… Здавалось би можна й забути, але в серці кожного з нас живе і буде жити пам’ять про найкривавішу трагедію людства. Книжкова виставка представлена користувачам ще раз закликає кожного згадати ті трагічні для України 1932-1933 роки та помолитися за кожну безневинно загублену душу.

  «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього». Адже наше минуле, історія нашого народу – це невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань. Кожен народ має її, свою власну – глибоку і прозору або замулену й прикидану, але має ту, яку створив. Нашу намагались і замулити, і прикидати.

  Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Пам'ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога всім сущим на Землі.

  Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від штучного голоду, заподіяного сталінським режимом у 1932-1933 роках, в бібліотеці провели годину скорботи «Схилимо голови у скорботі».

  Мова велась про нечуваний злочин в історії людства, який забрав мільйони невинних життів і був свідомо спрямований на згубу українського народу.

  У листопаді вся Україна запалює свічки пам’яті і читає молитву за всіма невинно убитими під час страшного Голодомору – 1932-1933 років.

Тож і ми, наприкінці заходу запалили свічку пам’яті та схилили голови в глибокій пошані. 

Запалила свічку, запалила,
Щоби більше лихо не ходило,
Хай палає свічка світлом білим,
Щоб в бабусі серце не боліло…