У 125-річницю
від дня народження Остапа Вишні
“Павло Михайлович Губенко (справжнє ім’я та прізвище Остапа Вишні) – письменник суто
народний, народний у найкращому і найглибшому розумінні. Він український у
своїх пейзажах, у своєму лукавому й
добродушному гуморі, у своїй далеко не добродушній сатирі, у своїй ласкавій і
соромливо-ніжній ліриці. Саме оце поєднання видимого світові сміху з незримим світові
смутком, таке притаманне народній українській поезії, свідчить, що Остап Вишня
справді – таки земляк і духовний родич великого Гоголя та дотепного
Котляревського…»
Максим
Рильський
Ще філософ сказав, що гумор переносить через прірву і навчає її
гратися зі своїм горем. Багато довелося подолати письменнику-гумористу Остапу
Вишні. Це й ув’язнення, і табори ГУЛАГу, і присуди до розстрілу, і тривала
розлука із сім’єю… Та незмінним життєвим супутником письменника була його
усмішка – зброя, якого перемагав завжди та якою споряджав свій народ, аби
«весело заіскрити сумні його очі». Тож давайте прослідкуємо її дію в непростих
життєвих обставинах гумориста, і, може, тоді й наші очі замерехтять теплим,
веселим блиском, як того прагнув Остап
Вишня.
Здається письменник наче й народився з
усмішкою на устах. Селянська родина, 17 дітей, другим з яких був Павло Губенко.
Батько - колишній військовий. Доводилося сутужно. Про вчителювання та красне
письменство якщо й думалося, то лише під час навчання в Київській військово –
фельдшерській школі, до якої мусив вступити, бо міг здобути освіту безкоштовно,
і згодом на медичній ниві. Та доля все ж вирішила подарувати своєму обранцю
осяйну усмішку…
Незважаючи на всі «жарти долі», він
сміявся в «Зенітці», «Мисливських усмішках» і т.д.
Живильна сила усмішки вкотре довела свою
здатність гоїти найболючіші та найглибші рани, зцілювати очищувати, лікувати.
Вона ця сила, і досі
збережена у творах Остапа Вишні, повірте, починає діяти одразу ж, як наша рука
зашелестить вишневими сторінками. Так було і цього дня в бібліотеці, коли
проходила літературно-гумористична година: «Вишневі усмішки нашого народу».
Руслан Козиренко прочитав гумореску «Як ми колись учились», а Настя Валенко –
«Зенітку», «Моя автобіографія», а ще учасники розповіли смішні історії які
траплялися з ними.
Немає коментарів:
Дописати коментар