" Я робив, що міг, решту дороблять
наступники"
Митрополит Іларіон
В Українському національному пантеоні назавжди
закарбоване ім’я визначного ученого-історика, поета, громадсько-політичного і
церковного діяча Івана Івановича Огієнка. У непростий період нашої історії він
був міністром освіти та ісповідань в уряді УНР. На духовній ниві Огієнко
відомий українцям усього світу як митрополит Української Автокефальної
Православної Церкви Іларіон.
Важко визначити, в якій із цих царин Огієнко
залишив найпомітніший слід: сучасники називали його людиною енциклопедичних
знань, праці й обов’язку. Він чесно служив українській справі, до останніх днів
свого довгого й важкого життя не полишав подвижницької діяльності заради
відродження нації. Бібліографія наукових, публіцистичних та художніх праць
ученого, за неповними даними, складає понад тисячу одиниць.
Саме в гіркому дитинстві Іван Огієнко здобув
два найважливіші уроки. По-перше, він ніколи не цурався свого українства та з
гордістю промовляв: «я син козака і вихований хоч у бідності, та на волі».
По-друге, «я зрозумів велику мудрість моєї мами, яка завжди обривала мене, коли
я скаржився їй на нашу разючу бідність: «Чорт бідний, бо душі не має! А ми
маємо душу!»
«Поки живе мова — житиме й народ», стверджував
Іван Огієнко, все життя поклавши на те, щоб українці знали і шанували рідну
культуру, історію, церкву.
Приват-доцент Іван Огієнко першим серед
викладачів Київського університету в квітні 1917 року перейшов на викладання
українською мовою та став читати студентам новий курс - «Історію української
мови».
