Осіннє золото Дмитра Луценка

Багряний лист в гаю кружля,

Шумлять отави молодо.

Чого ж, чого вдягла земля

Рясне осіннє золото?..

  Свого часу великий композитор і наш земляк М.В. Лисенко заповідав: «Беріть од люду його пісні, бо в них уся оригінальність слов’янської творчості».
  Цю настанову завжди пам’ятав полтавський поет – пісняр Д. Луценко. Не кожен талант здатний так відкритися людям, як земля небу. Доходжу думки, що секрет Дмитра Омеляновича криється у світлі того домашнього вогнища, в якому причащалася його юна душа, в маминій пісні і батьковій волі.

   Силу лірики черпав поет в благословенні білої вишні, яка від колиски навчила дитину дивитися на людей і на зорі через свій пречистий цвіт. І така ж свята, як вишня, стоїть у Березовій Рудці біла хата, це велике українське диво, яке виростило націю.
  Від селянського роботящого роду Дмитро Омелянович успадкував вдачу чесну і мужню, а душу - щиру й пісенну. Він вийшов з гущі народної, жив для праці, для творчості, для України.

   Поет народився 15 жовтня 1921 року в с. Березова Рудка Пирятинського району Полтавської області у багатодітній селянській родині. З дитинства знав багато пісень, які співали дітям мати Євдокія Оникіівна, батько Омелян Васильович  та гості, котрі відвідували родинну хату. «Я вбирав у своє серце, - напише поет, - безліч сумних і веселих, мужніх і ніжних мелодій… Із піснями я виріс…».

   У багатьох поезіях Дмитра Омеляновича згадуються рідна Полтавщина. Є на світі вірші, які зігрівають і душу і серце. Вони чудово лягають на музику, легко запам’ятовуються, гарно співаються, а згодом стають народними. Така доля, мабуть, випала і пісням на вірші відомого українського поета-пісняра Дмитра Омеляновича Луценка. Приклад його глибоко народної поезії надихає не одне покоління митців.