Митець із правди в душі і слові

Петрові Ротачу – 90

…Сьогодні є ще в мене право
З обов’язку вже сивого бійця
Сказать: моя Шевченківська державо,

З тобою я до смертного кінця!

  Відомий український письменник Петро Ротач в одному зі своїх віршів уславив маківку зими, образно назвавши її «українським січнем», тому що в цю холодну пору далекого 1918 року мужні київські студенти стали на захист Української Народної Республіки й зупинили під Крутами більшовицько - муравйовську  орду, тому що в перший після різдвяний день Бог подарував нам Василя Симоненка, котрому судилося стати «найбільшим шістдесятником із шістдесятників», а напередодні Різдва1939 року – «поета-в’язня, поета-мученика» Василя Стуса. «Український січень» - це й сам Петро Ротач, який народився дня 24, року 1925-го. Він, як і його духовні «січневі» побратими, сповна випив гірку чашу деспотичного свавілля, зазнав духовного приниження, але не став на шлях пристосуванства, підлабузництва, не поповнив когорту уславлювачів лихої пам’яті комуністичної системи і її вождів. Важко жилося Петрові Петровичу, бо понад 40 літ перебував у постійній напрузі, щомиті відчував незахищеність, зреалізовував  власні творчі плани здебільшого в помислах і лише зрідка в діях.

  Той спадок, який лишив після себе  майстер слова, літературознавець, краєзнавець, публіцист Петро Ротач, - це ціла епоха, дивовижна мистецька робітня з її фундаментальними винятково актуальними дослідженнями, високохудожніми творами, мудрим епістолярієм, неоціненним архівом.

 Петро Ротач – невтомний дослідник художньої, публіцистичної спадщини Івана Котляревського. Найважливішу сторінку в науково-художньому контексті Петра Ротача займає Великий Кобзар. Про це він говорить у книзі «Рядки за рядками, літа за літами…»: «Я щасливий, що Тарас Шевченко осяяв моє життя  світлом своїх патріотичних думок, зігрів теплотою свого серця і тим назавжди прихилив мене до України народної, викресав із серця любов справжню, не офіційну, не на чиєсь замовлення. Він, саме він, а не хто інший, прихилив  до простого народу, до нашої рідної мови, історії, культури».

  Енциклопедія «Полтавська Шевченкіана» стала вінцем глибокого дослідницького розроблення теми, якій великий трудівник віддав понад 50 літ свого життя.

  Письменник-подвижник Петро Ротач не просто вивчав творчість Шевченка, не лише досліджував його зв'язок із українською землею, а йшов до Кобзаря на сповідь, ішов, «Щоб в тиші врочистій, Мов Батьку вклонитись, І душу очистить,  І духу напитись», ішов і нас до цього кликав і тепер кличе, хотів, аби всі ми, Шевченкові діти, читали «Кобзар» віщесловий, причащалися його мовою, пізнавали його мудрість, доростали до рівня його свідомості, виконували його заповіти, передусім основний – любити Україну в добрий час і «во врем’я люте». Тоді ми «не загубимося як народ у цьому розбурханому, атомно-рокованому світі».

  Перед світлою пам’яттю Петра Ротача, 90-ліття від дня народження якого вшановуємо, мають схилятися всі, хто живе Україною, для кого вона молитва і розпука вікова. Сам же він – великий трудівник, українолюб, державотворець – духовно невіддільний від нас.

  Прочитати про це і дізнатися інші факти про життя і творчість П. Ротача ви зможете  з перегляду літератури: «Митець із правди в душі і слові».