Наша мова – мова вічної землі. Наше слово – слово вічного народу

До рідного слова торкаюсь душею,
Боюсь очорнити чи зрадить його.
З цих слів наша мова, пишаємось нею –
Це музика й пісня народу мого.
Без неї не зміг би на світі прожити,
Не зміг би помітить земної краси,
Не чув би й не бачив, як шепчеться жито,
З якого стікають краплинки роси.
Вона – джерело й найчистіша криниця,
З якої черпаю натхнення й снагу.
Вона кришталево дзвенить і іскриться,
Я нею тамую духовну жагу.
У шелесті трав, у цвітінні калини
Я чую цю мову у сні й наяву.
Вона в моїм серці, – це вся Україна,
Я дихаю нею, я нею живу!
Віктор Геращенко

  21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови, який був проголошений генеральною конференцією ЮНЕСКО в листопаді 1999 року, а офіційно відзначається з 21 лютого 2000 року.

  У бібліотеці був організований перегляд літератури «Мова – духовний скарб нації».

  За допомогою мови ми бережемо свою історію, передаємо нащадкам неоціненні скарби свого минулого і сучасного. «Наша мова – мова вічної землі наше слово-слово вічного народу» під такою назвою відбулося свято мови. Захід  розпочався флеш-мобом «Рідна мова – життя духовного основа».

  Свято було наповнене різними мовними цікавинками, зокрема декламуванням поетичних перлин про мову.

  Також прослухали цікаву розповідь бібліотекаря про історію виникнення свята, мали змогу почерпнути для себе корисні поради. Мова - то справжній океан. Багато різних мов є на Землі. За підрахунками вчених їх близько трьох тисяч. А ще є безліч різних діалектів. Рідне слово  було не раз розіп’яте на історичних Голгофах, ніби навмисне було обране для  мук і випробувань, про те, що на захист рідного слова постали  Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Борис Грінченко,  Микола Куліш,  Олександр Олесь… та сотні українців.
  Були перегорнуті сторінки «Скорботного  календаря української мови». І,  як вияснилось, наша мова  витримала 48 заборон. Подібного не знала історія жодної держави.
  Холод Каріна продовжила розповідь бібліотекаря.

  Мова - це наша неоціненна спадщина, з нею ми не розлучаємося протягом усього життя. Ми спілкуємося один з одним, розмовляємо, пишемо листи, читаємо книги. Не можна бути байдужими до того, як ми користуємося мовою, як висловлюємо свої думки, як цінуємо рідне слово. Звичайна людина вживає в середньому до 4 тисяч слів. То ж хай слова будуть із справжньої мовної криниці: чисті, красиві, образні.

  Наша українська мова – це золотий запас голосу  душі  народної, з якого виростаємо, яким живемо  і завдяки якому маємо право  і гордість  іменуватися народом українським.

  Завершилося свято українознавства побажанням, щоб усі присутні залишили у своєму серці хоча б одну краплину любові до рідної мови, щоб завжди пам"ятали і цінували про те багатство, яке є у кожного з нас,- це наша рідна мова.

  Бібліотекар пригостила юних користувачів солодощами.

  На завершення заходу прозвучали слова: «Зерна любові до рідної мови. Нехай вони проростуть  у серці кожної людини і заколосяться плідною нивою. Бо Слово живе, воно  зародилося з Любові, воно сильне, бо зросло у Вірі. Слово віще, бо  несе під серцем Надію, як дитя. Слово чесне, бо освячене Правдою, слово заповітне, бо покликане здобути Волю».

МОЯ МОВА

Все  в  тобі  з'єдналося,  злилося –

Як  і  поміститися  в  одній! –

Шепіт  зачарований  колосся,

Поклик  із  катами  на  двобій.

Ти  даєш  поету  дужі  крила,

Що  підносять  правду  в  вишину,

Вченому  ти  лагідно  відкрила

Мудрості  людської  глибину.

І  тобі  рости  й  не  в'януть  зроду,

Квітувать  в  поемах  і  віршах,

Бо  в  тобі – великого  народу

Ніжна  і  замріяна  душа.

В.Симоненко