Час і досі не загоїв рану – цей одвічний біль Афганістану

15 лютого – День вшанування воїнів-інтернаціоналістів

Минають дні, ідуть роки.
Життя листки перегортає.
А біль Афгану – навіки,
В душі чомусь не замовкає.

   У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилась нарешті війна, безглузда війна в далекій чужій країні Афганістан. 27 років виповнилося з того часу, коли останній бронетранспортер із червоними зорями на бортах покинув землі тієї далекої гірської країни. Країни, якій не потрібні були миротворці, яких зневажливо називали «шураві» (чужинці), яким дякували за допомогу – і їм же стріляли в спину.   Кожен камінь в горах озивався пострілом, кожна ущелина була пасткою «миротворцям» - і вмирали на чужій землі 18-річні юнаки і летіли на батьківщину «чорні тюльпани» з цинковими трунами, і множилися на кладовищах надгробки воїнам – інтернаціоналістам.

  Ми не повинні забувати жертв Афганістану, як і всіх інших жертв, які поніс наш народ тільки через те, що не сам керував долею своїх громадян, а ними розпоряджався хтось інший. Це потрібно для того, щоб нові Афганістани не виникли більше на нашій землі.

  Сьогодні  із щиросердною вдячністю ми звертаємося до тих, без сумніву, героїв, які живуть поруч з нами, в нашому селі: Гурин М.В., Скрипник М.В., Кобилко В.М., Ноздрін С.І., Мостовий М.І. Ризикуючи своїм життям, вони забезпечували спокій та мирне небо над головами жителів багатьох країн.

  Колишній солдат, наш односельчанин Іщенко В.М. помер у мирний час. Вічна йому пам'ять. Його спогади, залишилися в пам’яті юних односельців, бо не один раз зустрічався з користувачами  в бібліотеці.

  Шановні ветерани-інтернаціоналісти! Ми поважаємо ваш подвиг. Ви – взірець високого патріотизму, благородства.

  Національно-патріотичне виховання молоді на сучасному етапі розвитку держави набуває особливого значення і є надзвичайно важливою місією. Набув чинності Указ Президента України «Про заходи щодо поліпшення національно-патріотичного виховання дітей та молоді» на 2016-2020 роки. Наша бібліотека вважає своїм завданням проводити заходи з популяризації літератури національно-патріотичної тематики.

  Зустрічі з героями- інтернаціоналістами стали традицією.

  Сьогодні в бібліотеці був проведений урок пам’яті: «Час і досі не загоїв рану – цей одвічний біль Афганістану».

  Давайте будемо завжди пам’ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі: у спогадах, у снах, у думках. Вони цього заслуговують.

  У скорботі схилимо голову у спомині за тих, хто відійшов у вічність, виконуючи військовий обов’язок у гарячих точках. Ми свято бережемо пам'ять про загиблих співвітчизників. Вічна їм слава… Вічна їм пам'ять…

  Діти переглянули відео-перегляд «Відлуння Афганських гір»

  Повертатися до чорних сторінок важко, та вирвати їх або забути просто не можливо. Тож аби не забути – треба пам’ятати, а щоб пам’ятати – треба знати.

Спогади односельчан «В моїй долі був Афганістан»

Гурин Микола Вікторович

  Пройшовши суворі будні Афганістану, людиною з легенди став наш земляк, підполковник мотострілкових військ, учасник бойових дій з 1983 по 1985 роки. На період ведення бойових дій був майором – начальником штабу окремої військової частини медичного батальйону.

Іщенко Віктор Миколайович

  Військову присягу прийняв у червні місяці. До військової частини, яка направлялася в Афганістан, був зарахований шофером. Відпрацьовував години їзди по гірській місцевості. Марш-кидки по горах.

  Рік, який пробув в Афганістані забути не можна, товаришів, які загинули також…

  Немає вже серед нас Віктора Миколайовича. Вічна йому пам'ять!

Ноздрін Сергій Іванович

  «У 1980 році потрапив в спецгрупу для інтернаціонального виконання місії в Афганістані. Для підготовки до воєнних дій в Афганістані з нами проводили тактичні заняття з бойової підготовки. Бойові дії відбувалися в горах з афганськими бандитами, членів яких називали душманами. Я був партизаном. Воєнної техніки у нашій спецгрупі не було. Так як там не було доріг, ми ходили самі по гірських стежках. У нас були гранати, автомати, гранатомети. Ті дні, які я там пережив були днями страху, болю і жаху. На моїх очах гинули мої однолітки, товариші, яким було по 19-20 років. Все це важко і страшно згадувати».

Скрипник Микола Володимирович

  «Я був зарахований у військову частину, яку направили у Афганістан 1979 році, тобто я був одним із перших. Це була війна  в якій гинули мої товариші на чужій землі. Бійці гинули під час бойових дій, а також на посту. Я пробув там 8 місяців. Життя наше проходило в польових умовах. Спали в палатках. Вода була привозна. Продукти нам переправляли гвинтокрилом. Ті страшні дні я ніколи не забуду».

Кобилко Василь Миколайович

  Йому довелося пройти пекло Афганістану з 19.05.1987 по 01.04.1989 р. Він виконував інтернаціональний обов’язок майже 2 роки тяжких випробувань духу, сили, мужності. Після демобілізації повернувся в рідне село, працює механізатором.