Козацькому роду – нема переводу. Лине про них слава з далеких віків

Козаки – це вільні люди,

Козаки – безстрашні всюди,

Козаки – борці за волю,

За народну славну долю

   З 1997 року - 14 жовтня  є  офіційним святом українського козацтва. Саме козацтво було тією силою, яка активно впливала на історію України 17-18 ст. Відзначаючи це свято, ми вшановуємо наше славне козацтво і наше історичне минуле.

   Кожен в Україні чув про козаків. Про них написано багато наукових книжок і художніх творів, знято фільмів. Про козацький рід і його ватажків говориться в урочистій пісні нашої держави – гімні України. Козаків можна побачити на парадах українського війська, їх зображення є на українських грошах та поштових марках. А про малого хлопця і дорослого парубка, що вміє відстояти свою честь і захистить слабшого, старого, жінку, у нас кажуть: справжній козак. Козак в уявленні українця – це звитяжний воїн, що не розлучається з шаблею, захисник Вітчизни, оборонець прав, віри, звичаїв та гідності кожного, хто живе під небом України.

   Унікальність нашої історії і нашого народу полягає в тому, що в козацтві виявився творчий і волелюбний дух наших предків. Багато хто з нас сьогодні має козацькі прізвища. Через козацтво створювалася наша історія, і кожен з нас не тільки причетний, а й відповідальний за неї.

  До цієї дати в бібліотеці була організована книжкова виставка-знайомство: «Козацькому роду – нема переводу. Лине про них слава з далеких віків».

   Класний керівник 3 класу – Краснік М.В. користується інтернетом, а ще більше любить читати книги. До читання зацікавлює своїх вихованців. Нещодавно вони відвідали бібліотеку і познайомилися з актуальною літературою.

14 жовтня православні відзначають свято Покрови Пресвятої Богородиці

  14 жовтня православний світ відзначає одне з дванадцяти найбільших церковних свят року - Покрову Пресвятої Богородиці. Це одне з найбільших християнських свят. Свято Покрови встановлено на честь явлення Пресвятої Богородиці в 910 році у константинопольському Влахернському храмі. 

  Здавна українці вважають Пресвяту Богородицю своєю заступницею і берегинею. У найтяжчі хлилини звертаються саме до неї і просять як рідну матінку взяти під свій покров, бути провідницею у хвилини поневірянь і порадницею на життєвій дорозі.

  З дня Покрови починалися весілля, а дівчата цього дня ходили до церкви молитися про швидке заміжжя. За народною прикметою, чим більше снігу випаде на Покрову, тим більше весіль можна буде чекати в майбутньому році. 

   Історія свідчить, що в 910 році під час вторгнення сарацинів у межі Візантійської імперії, св. Андрій Юродивий та його учень Єпіфаній, перебуваючи в 1-й день жовтня (14 жовтня за новим стилем) у Влахернському храмі, де зберігалася риза Богородиці, під час всенощного недільного співу бачили в повітрі явлення Пресвятої Діви Богородиці. Вона зняла зі своєї голови покрову і накрила нею тих, хто молився у храмі, захищаючи людей від ворогів видимих і невидимих. 

  Явлення спершу прославили віряни церкви, а потім жителі всього Константинополя. Жителі міста, почувши про це диво, почали сподіватися, що Бог за молитвами Заступниці позбавить їх від нашестя сарацинів. Незабаром після явлення Пресвятої Богородиці їх вигнали з Константинополя. У Влахернській церкві збереглася пам'ять про дивне явлення Богоматері, але грецька церква це свято не відзначає. 

 Покрова Пресвятої Богородиці вважається символом захисту, заступництва і втіхи, молитви про спасіння світу від бід і страждань. Цього дня віруючі просять у Цариці Небесної захисту та допомоги.

 Пресвята Богородиця вважається покровителькою українського козацтва. Тому саме цього дня козаки теж відзначають своє свято.

Почерк майстрів

(12 жовтня – День художника)

   Сьогодні ми хочемо привітати нашу колегу, директора будинку культури Наталію Полежаєву і активного користувача нашої бібліотеки Миколи П’ятенка з святом. Ми вже не раз говорили про їх  роботи. Представлені на суд глядачів картини сповнені великої любові до рідної землі, майстерно передають красу місцевих  краєвидів. Як  і у кожного художника в них є свій особливий почерк, що вирізняє їх картини з-поміж інших.

   Папа Римський Павло II колись написав звернення до митців, там є дуже гарні тези. Великий гріх, якщо поряд талановита дитина, ти це бачиш і не зробиш нічого, щоб вона розвивалась. Діти ж, по суті, всі талановиті.  Але зійти на вершину здібності їм треба допомогти.

  Я, як бібліотекар, дуже рада, що наші місцеві художники проводять майстер-класи, виставляють свої нові роботи в бібліотеці, заохочують юне покоління до прекрасного.

Портрет успішної жінки України. Імена славних сучасниць

  У Варварівській сільській бібліотеці представили книгу: «Портрет успішної жінки України. Імена славних сучасниць», яку подарувала бібліотеці одна із героїнь книги Віра Бегмат, активний користувач нашої бібліотеки, директор Варварівського народного історичного музею. Чверть століття вона очолює музей, зробила все, щоб про нього дізналися в Україні.

   Відтепер біографії відомих представниць прекрасної статі об’єднані у книзі: «Портрет успішної жінки України. Імена славних сучасниць». З цього альбому користувачі не лише дізналися, як їм вдалося досягти таких високих результатів, а й почерпнули власну формулу успіху. «До нього входить близько 200 успішних жінок України. І дуже приємно, що великий відсоток цих жінок – це саме наші жінки Полтавського краю».

  Героїні книги завітали на презентацію видання та докладніше розповіли про себе. Серед них Гончаренко Любов Іванівна, яка працює на посаді начальника Карлівського виробничого управління житлово-комунального господарства. Маючи освіту будівельника постійно дбає про благоустрій міста Карлівка. Про що й розповіла на зустрічі.

Джерело життя

   10 жовтня, коли в повітрі летіли павутинки бабиного літа, сміялось осіннє сонечко, Варварівка зустрічала гостей – вже всім знайому, прекрасну людину, поетесу, талановитого фотографа, бібліотекаря, члена ради Полтавської спілки літераторів, нашу землячку Галину Вовченко і поета із Зіньківщини– Володимира Прислонського з книгою: «Село – моє життєве джерело» користувачі бібліотеки були вже знайомі, а з поетом зустрілися вперше.

  В сільській бібліотеці шанувальникам поезії автор презентував свою п’яту книгу: «Пори року птахами летять».

  Чарівна і неповторна осіння палітра. Приваблює вона нас своєю мінливістю і буянням осінніх барв, балує своїм багатством і щедрістю. Щемливе почуття осені живе в душі кожної людини, і щороку разом із природою кожен переживає його, переживає свій листопад.

 Поети-краяни мали змогу у своїх віршах поділитися, потішитись і насолодитися як неповторною красою золотої осені, так і роздумами про власне життя, які з щемом у серці довірили білому аркушу.

  Майстер поетичного слова, як людина військова не оминув своєю увагою і подій, що вирують зараз на буремному Сході та українців, які захищають рубежі нашої держави.  До цієї теми приєдналася і Галина Вовченко зі своїм новим віршем. Присутні були вражені глибокою чуттєвістю, громадською позицією гостей.

  Поетичні знахідки Володимира Прислонського – результат його спостережень за природою і за всім, що його оточує. Читаючи його твори, розуміємо, що все це ми вже бачили і знаємо, але автор змушує придивитися і прислухатися, по-новому осмислити навколишнє. Вірші сприймаються і запам’ятовуються легко, вони яскраво передають емоційний стан поета, сповнені гумору, оптимізму, що надає їм щирості, музикальності,  виразності.

  Бібліотекар і користувачі бібліотеки прочитали вірші, які їм найбільше сподобалися з попередньої збірки. 

  Гостям подарували квіти, з задоволенням придбали збірки віршів для особистих бібліотек з автографами авторів.

Дорога вчителя вся зіткана з любові

Жовтень щедрий на барви осінні.
День учителя – свято ж яке!
Тож освітянській великій родині
Шлемо вітання палке!

         5 жовтня – професійне свято тих, кому нарівні з родиною довірено закладати духовність, формувати моральні пріоритети, чесноти, прагнення дитини! А отже – навчати добру. Адже дитяча душа, немов майбутня книга, де ще так багато чистих сторінок.
         Шановні наші мудрі сіячі вічного! Нехай у Вас буде здоров’я міцне, мов граніт, щастя ллється рікою, десь довго блукає старість, а душа з кожним роком лише молодіє, зігріта загальною повагою. Адже вся Ваша вчительська доля зіткана із рожевих світанків дитинства, наповнена цілющим джерелом знань, які Ви щедро переливаєте в серця школярів вічним трепетом шкільного дзвоника, що відлунюється спогадами. Всі ми, чиїсь учні, завжди залишимось дітьми біля воріт своєї школи. І завжди вклонятимемось тим, хто виводив нас у світ.

Бібліотека  -  скарбниця мудрості

Вітаємо колег, користувачів та читачів нашого блогу

з Всеукраїнським днем бібліотек!

  30 вересня в Україні традиційно відзначається Всеукраїнський день бібліотек. Ця свято всіх громадян, рівних у праві користуватися бібліотеками, їх ресурсами та послугами.

   Директор Карлівської ЦБС З.Н. Бондаренко на сторінках газети Життя і слово вітаючи зазначила: «У цей день ми відзначаємо високу місію бібліотеки і бібліотекаря. Переконана, що наша бібліотечна нива й надалі колоситиметься добрими зернами людської мудрості, щедро засіяними у стінах бібліотек, де зростатимуть нові покоління мудрих і допитливих шанувальників книги».

   «Без пристрасті до книжки людині недоступні культура сучасного світу, інтелектуальне й емоційне вдосконалення», – так стверджував великий письменник і педагог Василь Сухомлинський. Які актуальні слова в наш час.

В цьому році Українська бібліотечна асоціація розпочала проект під назвою: «Читай! Формат не має значення!» І ось, саме 30 вересня у Всеукраїнський день бібліотек, по всій Україні пройшла акція в межах цього проекту, яка присвячена 200 – річчю від дня народження Т.Г. Шевченка. Варварівська бібліотека також долучилася до цієї акції.

 Сьогодні бібліотекою був організований профлеш: «Під українським небокраєм книгу люблять і читають! Читаємо всі! Читаємо разом з нами!». Ціль його проведення – ще раз привернути увагу до книги в любому форматі: стара добра паперова книга, яка щедро може запропонувати наша бібліотека, а також : інтернет, – через планшет, телефон і т.д.

Земле полтавська – краю мій!Живи, надійся, віруй, мрій!

У вінку з чорнобривців і слави,

Не підкорена владою літ

Моя тиха зелена Полтаво,

І врочистий, і будній мій світ…

Галина Вовченко

     Вересень приніс у Полтаву безліч свят. Красуня-Полтава, у цю пору відзначила свій день народження. Полтавці показали, як  вони пишаються своєю країною. Парад: «Полтава вишивана», де всі вдягли вишиванку та заспівали Гімн України, урочистості з нагоди 245-річчя з дня народження корифея української літератури І.П.Котляревського. Цей хвилюючий момент переповнює душі земляків гордістю за свою малу вітчизну, дає нагоду освідчитися їй у щирій любові.

    У ці вересневі дні Полтава відзначає 71-у річницю визволення від фашистських окупантів. У глибокій пошані низько схиляють голови нинішнє покоління перед нетлінною пам’яттю  полеглих визволителів і висловлюють щиру вдячність ветеранам війни, учасникам партизанського руху, усім тим, хто своїм подвигом наближав перемогу.

   Хай же наші серця зігріває священний вогонь єднання поколінь, додаючи сили та мужності у роки мирного розвитку Полтавського краю. З болем у серці, ми сьогодні говоримо про нинішню війну на Сході України, про кровопролиття за волю, честь та порядок у державі, а потім за територіальну цілісність і суверенітет.

Село – моє життєве джерело

Варварівки тремтливая краса…

Цей ліс і луки, що квітують рясно,

І голубі бездонні небеса…

Поглянь навкруг – все дивно і прекрасно!

    Цього року заплановане Свято села відклали. Сьогодні на Сході України у зоні АТО гинуть найкращі сини України, її гордість і цвіт. В цей нелегкий час, ми зрозуміли справжню ціну Перемоги, Незалежності, Єдності. Жителі нашого села зробили свій посильний внесок зібрали продукти харчування, засоби гігієни, а ще здали гроші на обмундирування та ліки для поранених. Юні користувачі бібліотеки писали листи і малювали малюнки нашим захисникам. Все це сільський голова і активісти передали волонтерам громадського формування, а вони в зону АТО.

     В бібліотеці була проведена літературно-поетична година: «Моє рідне село – моя земля».

Вічна магія книги

(Посвята в користувачі)

      «Хто багато читає, той багато знає» - так кажуть у народі. І це правда. Книга вчить, як на світі жить, відповідає на безліч запитань і сама вміє запитувати.

     Дім, де живуть книги називають бібліотекою, – так розпочалося знайомство майбутніх користувачів і бібліотекаря. В нашій бібліотеці дуже багато книг, журналів, газет. А ще бібліотека – твоє вікно у світ. Ви зможете безкоштовно користуватися інтернетом, приймати участь у мастер-класах, флешмобах і інших масових заходах – це і є наша сучасна бібліотека, а ви тепер – користувачі, тож і посвята буде сьогодні у користувачі Варварівської бібліотеки.

Бібліотека – центр нашої громади

   Бібліотека – це частина суспільства, яка має змінюватися разом із громадою в цілому та користувачами зокрема.

   Діяльність нашої бібліотеки, усі її процеси, спрямовані на задоволення потреб користувачів, громади села.

   У роботі бібліотеки створюємо такі умови, у яких комфортно почуваються користувачі різних вікових та соціальних груп, уважно прислухаємося до їхніх думок і побажань, а також враховуємо і точку зору окремої конкретної людини, яка має потребу не тільки в інформації, а й у психологічній підтримці.

 Наша бібліотека співпрацює з установами та організаціями, зацікавленими у спільній професійній, культурній та інтелектуальній діяльності, а також із депутатами сільської ради. Нещодавно з ними була проведена бібліоіміджсесія: «Сільська бібліотека: модернізація діяльності в контексті часу».

Захисникам України від юних сердець

   Україна нині переживає складний період. Саме в такий час відбувається тотальний перегляд цінностей, і кожен з нас розуміє, що єдине, що має значення, - мирне небо над головою, спокій у країні, щастя та здоров’я кожного з нас.

     Традиція писати листи чоловікам на фронт не тільки від рідних, а й знайомих і незнайомих людей зародилося,  здається, ще за часів Першої Світової війни. За доби мобільних телефонів потреба в епістолярних посланнях нібито й відпала. Однак потік листів і дитячих малюнків для українських солдатів, які воюють нині на сході країни, чимдалі зростає.

    Юні користувачі нашої бібліотеки вже проводили акцію: «Ми за мир», а зараз підтримують захисників України, які в цей важкий час під загрозою смерті, захищають свою рідну країну.

   Діти в бібліотеці писали листи невідомим солдатам, де дякували мужнім воїнам за те, що вони захищають рідну Україну. Бажали миру та закликали скоріше повертатися живими та неушкодженими додому.

У творах він залишив часточку душі

( до 150-річчя з дня народження М.Коцюбинського)

«Любов і краса – це ті діаманти, які він вишліфовував із непоказних камінчиків та заховував у вічний скарб нашої національної культури»

Володимир Гнатюк

     Наприкінці ХIX століття в українську літературу прийшла ціла плеяда талановитих письменників-новелістів, провідне місце серед яких належить М.М.Коцюбинському. У творчості М.Коцюбинського – послідовника Івана Франка. Вірний революційно-демократичним традиціям Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного, він створив шедеври нової ідейної та художньо-естетичної якості. Незгасаючий читацький інтерес до творів М.Коцюбинського зумовлений їх революційною наснаженістю, не знаним раніше  в нашій літературі осягнення глибин душі людської, поетизацією її поривань до  справедливості, добра і краси.

     «… Кожному народові, і в тому числі й українцям, «належиться», між іншим, якомога ширше і повніше розвивати свою духовну сутність і, паралельно до свого культурного росту, поступово удосконалювати знаряддя своєї думки – мову, в якій, як у дзеркалі, відображається і історія, і світогляд, і характер даного народу…» - писав М.Коцюбинський.

  Стельмах М. писав: «Михайло Коцюбинський любив людей і тому так уводив їх за життя в літературу, що ми їх бачимо живими. З нами поруч стоять Соломія і Остап, Гафійка і Марко, Хома Гудзь і Марічка; з його творів на нас добрими і гнівними очима дивиться прекрасний народ України і чарівна краса України.»

  А хто з нас не знає дитячих оповідань М.Коцюбинського: «Харитя», «Маленький грішник», «Іванко та Чугайстир», про них та інші твори говорилося у літературній годині: «У творах він залишив часточку душі», яка була проведена до ювілею письменника.

Зоряний шлях Олександра Довженка

(1894 – 1956)

Чим вимірюється життя художника, творця? Пам’яттю, яку він лишив по собі, тим, що зробив для людей.

Олександр Петрович Довженко – сценарист і кінорежисер, художник і письменник – пішов з життя 1956 року.

Поспішають дні за днями, місяці за місяцями. Минають літа. Ближчим і зрозумілішим стає нам художник слова. Його мрії і передбачення набирають реальних обрисів. Його думки, висловлювання, хвилювання його серця – одне слово, все те, що ми називаємо Довженковою мудрістю, - стають близькі нам, близькі мірилу нашого життя. Сьогодні, по його смерті, знову і знову оглядаючи весь його творчий шлях прямий і чесний, ми по достоїнству оцінюємо мужність митця, мужність письменника, який став справжнім співцем доби, що народила його, виплекала і дала в руки могутні засоби для виявлення свого обдарування, свого таланту, свого генія.

Уже одна з перших кіноробіт «Звенигора» на увесь світ засвідчила, що генія гартує над швидкий досвід. Фільм схвально оцінили за кордоном, а на батьківщині Довженка назавжди затаврували буржуазним націоналістом. Наступний кіношедевр «Земля» визнано одним із кращих фільмів світу початку ХХ століття. Сама природа в усій своїй життєствердній  і всеперемагаючій силі налитими яблуками й цілющою вологою заполонила екрани українського та закордонного глядача…

Безсмертний полтавець

( До 245-річчя від дня народження І.П.Котляревського)

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди,

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть!

            Тарас Шевченко

  Це саме він, наш земляк, поет, драматург і громадський діяч Іван Петрович Котляревський, зібрав сьогодні в бібліотеці наших користувачів біля книжкової виставки – вікторини: «Котляревський І.П. – зачинатель нової української літератури» на своє 245-річчя.

     І.П.Котляревський народився в Полтаві, звідси ішов у світи і завжди сюди повертався, для полтавців і всіх українців був співгромадянином, моральним авторитетом, взірцем добротворення і служіння людям…

  І вони невіддільні одне від одного – Полтавщина і її геній і це сьогодні  підтвердила вікторина по творчості нашого безсмертного земляка.

   Автор сонячно - іскристої «Енеїди» і пісенної «Наталки Полтавки» своїм громадським подвигом спрямував українську літературу на нові шляхи – шляхи становлення і розвитку народного, глибоко національного мистецтва. Заслуга Котляревського полягає передусім у тому, що він сміливо підхопив цю історичну тенденцію і народне слово увів у літературу живої мови.

  Як гордо й велично сьогодні в розвихреній Україні звучать слова Котляревського: «Де згода в сімействі, де мир і тишина, щасливії там люди, блаженна сторона». Наспіє мир, засумняться українські яснії зорі, вишневі садки, білі хати, а мир хрещений український відтепер і завжди буде величне і твердо говорити: «Слава Україні!».

-  Героям слава! – дружно відповіли присутні.

А осінь стоїть на стежинці
І проситься чемно у клас…

 

  Стрімко літній час пробіг,

Стала осінь на поріг…

 Щиро вітаємо з Днем знань - справжнім всенародним святом мудрості, доброти і людяності.
    Цей день завжди особливо урочистий і хвилюючий, адже саме з нього починається незвіданий, цікавий і, водночас, нелегкий шлях до пізнання, до нових звершень, до самостійного життя. Бажаємо усім школярам на цьому шляху підкорити нові вершини знань, зустріти добрих і надійних друзів та досягти омріяної мети.

 Низький уклін мудрим просвітителям – учителям і педагогам. Нехай сили ваші будуть невичерпними, адже ви робите неоціненний внесок у майбутнє шляхом продовження істинних життєвих засад у своїх учнях.  Нехай новий навчальний рік відкриє світ пізнання  і сходження до джерел науки, зростаючи урожаєм мудрості та натхнення! 

    Зичимо успіхів у навчанні, миру на нашій святій землі і віри, що наша незалежна держава переборить всі труднощі і розквітне. А ще порадуємо міцними знаннями, своєю незгасною любов’ю до всього, що зветься українським.

 Дорогі наші користувачі! Будьте носіями доброго і вічного. Утверджуйте в Україні величне слово Кобзаря. Нехай цьогорічний першовересень буде сонячним, несе добрий настрій у кожну школу, кожну родину!

     Зі святом, дорогі друзі! Щасти Вам!

Літо. Книга. Відпочинок.

Бібліотечне літо – це пора.

Коли читає дітвора

Спілкується і грається,

Малює і майструє

Ще й інтернетом користується

       Так писали юні користувачі нашої  бібліотеки. Літо – весела пора, йому раділа дітвора, яка мала чудову нагоду поринути у світ літератури, познайомитися з творчістю нових для них письменників, відкрити нових героїв,  пізнати світ за допомогою книги та отримати насолоду від читання. Книги не відпочивали на канікулах, вони «працювали» у літню пору, а любов до книг і читання  юних користувачів не припинялися.

  Влітку книзі приділялася дуже велика увага. Дітки із місцевого садочка «Ромашка» разом із вихователем  І. О. Ковцур регулярно відвідували книгозбірню.

Літописець української героїки

Павло Загребельний

(1924 – 2009)

 "Головне в літературі – написати, але написати так, щоб  люди  прочитали,  поєднати  людські  серця, примусити їх здригатися"

                                                                   П. Загребельний

 Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924 р. у придніпрянському селі Солошиному на Полтавщині. 1941 р., закінчивши школу, майбутній письменник пішов добровольцем на фронт: став курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва, був двічі поранений.

  Після другого поранення 1942 р. потрапив у полон і до лютого 1945 р. поневірявся по нацистських концтаборах. Після звільнення працював у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. 1946 р. П. Загребельний вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету, після закінчення якого з 1951 року працював на журналістській роботі (обласні газети, журнал «Вітчизна»).

  Помітною для українського літературного процесу став період, коли П. Загребельний у 1961-1963 роках був головним редактором газети «Літературна Україна», де він уславився підтримкою молодих поетів-шістдесятників. У 1979-1986 рр. очолював Спілку письменників України, був головою комітету по Державних преміях ім. Т. Г. Шевченка, обирався депутатом Верховних Рад СРСР та України. У 90-ті рр. ХХ ст. письменник відійшов від активного громадсько-політичного життя, водночас, незважаючи на вік, плідно працюючи на сучасній літературній ниві.

  Письменницьку діяльність визнаний майстер-романіст П.Загребельний розпочав із новел та повістей, збірки яких виходили у другій половині 1950-х рр. Серед них привертає увагу повість «Дума про невмирущого» (1957).  Спираючись на власний гіркий досвід, письменник показав подвиг молодого солдата Андрія Коваленко, який загинув у концтаборі, але не скорився нацистам. Пізніше почали виходити й романи: типовий виробничий «Спека» (1960) та цікавий за композиційним задумом «День для прийдешнього» (1964).

   Помітним явищем в українській літературі став історично-психологічний роман «Диво» (1968). Письменник зробив спробу розширити межі російської історичної міфології і розвинути державницьку ідею, запропонувавши авантюрно-гіпотетичне прочитання історії. Це поєднувалося з глибоким розкриттям психології персонажів, філософською аналітичністю, оригінальною композиційною побудовою.

   Образ собору в романі подано як втілення народного духу. Наголос зроблено на безперервності народної традиції. У трактуванні автора, Софія — не тільки християнська пам’ятка: вона увібрала в себе увесь комплекс культурних здобутків попередніх часів.

   Неоднозначним є образ князя Ярослава Мудрого. Він — антипод Сивоока, але й заручник свого становища — звідси трагічна роздвоєність його душі. Роман «Диво» поклав початок цілій серії творів, присвячених українському середньовіччю: «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975), «Роксолана» (1980), «Я, Богдан» (1983).

  Зразком «монументального епічного стилю» в українській прозі цього періоду став роман П. Загребельного «Розгін», 1976 р. (Державна премія СРСР 1980 р.), у якому змальовувалася радянська епоха доби науково-технічної революції. Завдяки ідейній єдності героїчної біографії академіка-кібернетика Петра Карналя з історією радянського суспільства особисте і державне у творі ототожнювалося, а відсутність соціального аналізу замінялася морально-етичною проблематикою.

    Близькими до т. зв. «химерної прози» були романи «Левине серце» (1978) та «Вигнання з раю» (1985). Гострому викриттю соціальних і морально-етичних проблем були присвячені роман «Південний комфорт» (1984) та повісті «Іван» (1988) і «Гола душа» (1992). Активна творча діяльність П. Загребельного не припиняється і в наш час. Свідченням цього стали його твори останніх років: «Тисячолітній Миколай», «Юлія», «Брухт».

    В бібліотеці біля книжкової виставки був проведений літературний репортаж: «Невмирущий Павло Загребельний» до 90-річчя від дня народження письменника репортаж провели користувачі бібліотеки Алла Мотієнко і Максим Сиволап.

Ти одна і неподільна, Україна моя рідна

                   Вишита колоссям і калиною,

                   Вигойдана співом солов’я,

                   Зветься величаво – Україною,

                   Земле зачарована моя

     24  серпня 1991 року Верховна  Рада України урочисто прийняла Акт проголошення України незалежною, самостійною, демократичною державою. Мільйони  українців встали з колін, відчули себе людьми, викликали у світі захоплення. Ми заявили про себе, як про велику  націю, гідну  зайняти  достойне місце в світовій  спільноті, бо зуміли  відродитись, воскреснути з попелу. Наші серця, наші думки звеличуються, сповнюються силою від української землі. Для кожного з нас вона – Україна – найрідніша, наймиліша, найкрасивіша на світі. І сьогодні  ми святкуємо 23 річницю проголошення незалежності  нашої держави.

 Пам’ятаймо слова видатного українського політичного діяча, історика, публіциста Вячеслава Липинського, палкого патріота України: «Ніхто нам не збудує держави, коли ми її самі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути. Державу Українську може здійснити наша любов до неї, а не зненависть до її ворогів».

  День Незалежності – найважливіше національне свято для українців. Воно виплекане багатьма поколіннями героїчних борців за волю та територіальну цілісність України.

 Саме цього року ми усвідомили справжню цінність нашої Незалежності, яка набула нового особливого значення для кожного українця.

 Незалежність – це Революція Гідності, яка започаткувала процес очищення України від корупції, несправедливості та беззаконня.      

 Незалежність – це Небесна Сотня й ті Герої-Патріоти, які брали участь в антитерористичній операції, поклавши і душу, і тіло у боротьбі за майбутнє нашої країни.

 Незалежність – це мирні жителі, які безневинно загинули від рук терористів- сепаратистів.

 Незалежність сьогодні – це той незламний бойовий дух відважних воїнів, які, ризикуючи своїм життям, зараз стоять на сторожі безпеки нашої Вітчизни.

  Разом ми зможемо відстояти свою Незалежність і довести собі й усьому світу, що українці – це надія, яка має непохитну волю до свободи, не переробну жагу до справедливості та вроджене почуття єдності.

 Україна була, є і завжди буде незалежною та суверенною державою. Миру, добра, злагоди та процвітання!

 Наша бібліотека долучилася до святкування Дня Незалежності, була організована книжкова виставка: «Ти одна і неподільна, Україна моя рідна» на якій представлені книги запрошували юних користувачів у подорож по рідній каїні, знайомлять із історією України, її державним устроєм та символікою, дають повне уявлення про Україну, як незалежну демократичну державу.