Блог Варварівської сільської бібліотеки Карлівської ЦБС

Бібліотека  -  скарбниця мудрості

Вітаємо колег, користувачів та читачів нашого блогу

з Всеукраїнським днем бібліотек!

  30 вересня в Україні традиційно відзначається Всеукраїнський день бібліотек. Ця свято всіх громадян, рівних у праві користуватися бібліотеками, їх ресурсами та послугами.

   Директор Карлівської ЦБС З.Н. Бондаренко на сторінках газети Життя і слово вітаючи зазначила: «У цей день ми відзначаємо високу місію бібліотеки і бібліотекаря. Переконана, що наша бібліотечна нива й надалі колоситиметься добрими зернами людської мудрості, щедро засіяними у стінах бібліотек, де зростатимуть нові покоління мудрих і допитливих шанувальників книги».

   «Без пристрасті до книжки людині недоступні культура сучасного світу, інтелектуальне й емоційне вдосконалення», – так стверджував великий письменник і педагог Василь Сухомлинський. Які актуальні слова в наш час.

В цьому році Українська бібліотечна асоціація розпочала проект під назвою: «Читай! Формат не має значення!» І ось, саме 30 вересня у Всеукраїнський день бібліотек, по всій Україні пройшла акція в межах цього проекту, яка присвячена 200 – річчю від дня народження Т.Г. Шевченка. Варварівська бібліотека також долучилася до цієї акції.

 Сьогодні бібліотекою був організований профлеш: «Під українським небокраєм книгу люблять і читають! Читаємо всі! Читаємо разом з нами!». Ціль його проведення – ще раз привернути увагу до книги в любому форматі: стара добра паперова книга, яка щедро може запропонувати наша бібліотека, а також : інтернет, – через планшет, телефон і т.д.

Ми об’єднаємо Україну Тарасовим словом

     Магія Шевченкового слова є могутньою, глибинною та надзвичайно актуальною в наш час. Шануючи Кобзаря вклоняємося до землі за його безсмертне слово, за леліяння рідної мови, за віру, за надію. Сьогодні всі читали твори Т.Г. Шевченка.

 

 

   А ще сьогодні бібліотекар провела бліц-опитування: «Коли був написаний «Заповіт» Т.Шевченка? Скільки тоді було років Кобзареві?» І багато  людей уважають, що цю всесвітньо відому поезію Великий Кобзар створив на схилі літ. А про те, безсмертні рядки «Заповіту» з’явились на 32 році його життя. І сьогодні ми вирішили висвітлити написання світового шедевру на блозі нашої бібліотеки. Тому, що сьогодні немає країни, де б освічені люди не знали «Заповіту» нашого Великого Кобзаря, його перекладено п’ятдесятьма мовами, покладено на музику. Він став справжнім народним віршем.

Безсмертні рядки «Заповіту»

     Т.Г. Шевченко в грудні 1845 року вирушив з Києва на Полтавщину. У Полтаві було холодно, однак  Тарас, навіть не відпочивши після довгої дороги, поквапився з альбомами для малювання до Шведської могили, яку він хотів змалювати для серії картин «Мальовнича Україна». За малюванням і побачив поета поміщик-ліберал Степан Самойлов, із котрим Тарас здавна приятелював. Той був власником маєтку в селі В’юнище, Переяславського повіту, Полтавської губернії.

    Сім’я Самойлових радо привітала поета, а на ранок Тарас відчув нежить, то застудився в дорозі. Місцевий фельдшер визначив запалення легенів.  Хворого поета доправили в Переяслав до лікаря Андрія Козачковського, доброго знайомого як  Самойлових так і самого Тараса.

      Оглянувши хворого Козачковский дав ліки й повів до кімнати, де Тарас мав залишитись на лікування. Але сон не приходив до Тараса. Йому було дуже погано цієї ночі. Він засвітив свічку й подумав чи не кінець це йому і що він залишить на спомин  про себе людям? Яке буде останнє його слово?

   Перо потонуло в паламарі, а потім спинилося над чистим аркушем. Недужа рука повільно вивела перший рядок «Заповіту»: «Як умру, то поховайте… Його блискучі очі замислилися, і поет внутрішнім зором уже охоплював усю Україну…Висока Дніпрова круча. А за нею степ, степ.А ген там стоїть могила, де вічним сном сплять козаки, що боронили волю…Рука подає рядок за рядком:

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій.

Клекоче,стугонить могутній Дніпро-Славутич,

як людський гнів, що кличе до бою з кривдою.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

Як хотілось Тарасові тієї миті бути з своїм народом. Та сили відчував було обмаль. Тому на папір лягли рядки:

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї  вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Тихим, добрим словом.

Подумавши, виправив останній рядок:

Незлим тихим словом.

     Легше стало на душі… Налиті втомою руки опустилися. Так і задрімав, на стіл схилившись.

    Уранці зайшов лікар Козачковський і не будячи поета, першим прочитав «Заповіт» і вирішив – якнайшвидше вирвати Тараса з лабетів хвороби.

   Шануйте, бережіть, любіть  книги! І тоді  весь розум, мудрість і людська доброта переходитимуть до вас через книги. «Читайте! Нехай у вашому житті не буде жодного дня, коли б не прочитали хоча б сторінки з книги».