Чари купальської ночі

Накрапала на Купала

З неба янгольська роса.

Що упало - не пропало,

І вербичка підросла.

Одне з наймістичніших і найпопулярніших слов’янських свят - Іван Купала відзначають в ніч з 6 на 7 липня. Воно здавна вважається святом молоді і кохання, у цей день дівчата плетуть вінки, хлопці стрибають через вогнище та шукають цвіт папороті. 

Купальське свято має давнє і цікаве коріння. Магічне та колоритне язичницьке Купало або Купайло святкували 23-24 червня - у день літнього сонцестояння, коли ніч була вдвічі коротша за день. До цього свята в бібліотеці був організований перегляд літератури: «Чари купальської ночі». Юні користувачі з захопленням перечитали книгу М. В. Гоголя «Вечір проти Івана Купала».

Оскільки свято Івана Купала вирізняється різноманітними обрядами та ритуалами, які пов'язані з водою, зазвичай місце святкувань обирали близьким водойм. Всім селом збирались на березі річки чи озера та святкували до самого ранку. Обов'язковим звичаєм були масові купання, оскільки вважалось, що саме на Івана Купала з річок та озер виходила усіляка нечисть і купатись було безпечно. Крім того, вважалось, що вода на Івана купала набуває цілющої та магічної сили і може зцілювати різноманітні хвороби. 

Головними персонажами свята є Купало та Марена, які уособлюють боротьбу добра та зла. Згідно зі старослов'янськими віруваннями, кожної зими на світ обрушується богиня Марена, яка заморожує землю, сіє розбрат та насилає хвороби і голод. Як протилежність Марені, в слов'янських віруваннях, виступає Купало - міфологічний персонаж, якого вважали покровителем шлюбу та продовження роду.

Купальське вогнище є одним з головних символів свята. Для вогнища використовували хмиз, поламані знаряддя праці та різноманітний непотріб, який збирали всім селом. Попередньо, на місці святкувань в землю встромляли височезну жердину, довкола якої складали відпрацьовані речі, непотріб та хмиз. Часто на жердину, яка знаходилась в центрі ватри, прикріпляли опудало Марени, череп коня та колесо. Череп коня та опудало Марени символізували нечисту силу яку знищували в ритуальному багатті, а колесо від воза спалювалось в жертву сонцю, для кращого врожаю та достатку.

Саме багаття розпалювали «живим вогнем», яке добували тертям. Традиційно розпалював купальський вогонь найстарший за віком мешканець села. Купальське багаття розпалювали після заходу сонця і воно мало горіти аж до самого світанку. За повір'ям, вогонь мав цілющу силу, довкола нього водили хороводи та співали купальські пісні, а також в Україні та Білорусії традиційними були стрибки через багаття. Великі і малі, тримаючись за руки, стрибали через ритуальний вогонь для захисту від хвороб і злих чар. Вважалось, якщо руки закоханих під час стрибку не розійдуться, то в майбутньому на них чекатиме щасливий шлюб.

В деяких східних регіонах України існував звичай виготовляти купальське деревце, яке символізувало божество Купалу. Традиційно вирубували молоду вербу, чорноклен або ялинку, а дівчата наряджали деревце квітами, намистом, фруктами та стрічками. Прикрашене деревце приносили за село на місце святкування і довкола нього водили хороводи та співали купальські пісні.

Ще одним обов'язковим атрибутом свята Івана Купала є купальський вінок, який роблять з польових трав та квітів. Вважалось, що кожна рослинка, яку вплітали у вінок, надавала йому особливу магічну силу. За звичаєм для виготовлення вінків використовували барвінок, папороть, троянди, мак, базилік, ожину, а також гілочки берези та дуба.

Через роки пливуть вінки

У ніч купальську влітку

Та крізь віки мандрівники

Шукають диво-квітку.

А я в минулому житті

Знайшов її вогненну,

Природи звуки золоті

Проносяться крізь мене.

Душею відчуваю я

Цю музику чудову

Та розумію солов’я

Молитву вечорову.

Зумів безцінний скарб знайти,

Що серце відмикає,

Бо квітне папороть для тих,

Хто знає, що шукає.

Незаміжні дівчата тікали від хлопців, щоб гадати на судженого. До вінків прикріпляли свічку, запалювали її та пускали вінки на воду. За народним повір'ям, куди попливе вінок - з тієї сторони живе «суджений». Вважалось, якщо вінок добре пливе і свічка не гасне то, то дівчина скоро вийде заміж, а якщо тоне чи крутиться на місці - то ще дівуватиме.

На час святкування припадає пік розквіту природи, повсюди буяють трави і тому багато звичаїв на Івана Купала пов'язано з рослинним світом. За повір'ям, будь-яка цілюща трава на Івана Купала ставала значно сильнішою. Для захисту від відьом, русалок, водяників та лісовиків дівчата збирали полин, який протягом року носили на поясі чи встромляли по кутах будинку. За старослов'янським повір'ям в купальську ніч навіть звичайна кропива набувала магічної сили, на Полтавщині перед купанням в річці чи озері її кидали у воду, для захисту від русалок.

За старовинним повір'ям, лише один раз в році, в найкоротшу ніч на Івана Купала цвіте папороть. Міфічну квітку дуже важко знайти, оскільки вона цвіте лише коротку мить, а також від людського ока її оберігає всяка нечиста сила.

Однак, якщо комусь вдасться зірвати цвіт папороті, щасливчик зможе ставати невидимим, розуміти мову тварин та буде бачити де сховані всі скарби, як би глибоко в землі вони не знаходились. Традиційно дівчата та хлопці, великими компаніями гуляли лісом та шукали таємничу квітку папороті, а на світанку разом повертались додому.