Марко Вовчок – гордість українського письменництва

  22 грудня 1833 року народилася Марко Вовчок — українська письменниця, перекладачка. Дружина етнографа Опанаса Маркевича (Марковича). Мати публіциста Богдана Марковича. Троюрідна сестра російського літературного критика Д.І.Писарєва.

  До цієї дати в бібліотеці був організований перегляд літератури «Марко Вовчок – гордість українського письменництва».

  Марко Вовчок знайома з Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, Іваном Тургенєвим, Олександром Герценом, Жулем Верном. Її твори мали антикріпацьке спрямування. Також описувала історичне минуле України.

  Збірка перших творів Марка Вовчка, написаних у Немирові, вийшла в Петербурзі під назвою «Народні оповідання» (1857). У Немирові написано більшість її перших оповідань російською мовою (збірка «Рассказы из народного русского быта», 1859), повість «Інститутка», що її письменниця почала 1858 року в Немирові, а завершила наступного року в Петербурзі. Попри те, що до першої збірки «Народних оповідань» увійшло 11 невеликих творів (серед них оповідання «Сестра», «Козачка, „Чумак“, „Одарка“, „Сон“, „Панська воля“, „Викуп“), вона справила велике враження на літературно-громадську думку. Найвищого мистецького рівня досягла Марко Вовчок у зображенні трагічної долі жінки-кріпачки, яка в тогочасному суспільстві була найбільш гнобленою, приниженою й безправною істотою. Цей образ посідає центральне місце в „Народних оповіданнях“, „Інститутці“, „Рассказах из народного русского быта“.

  У Петербурзі (1859) вона потрапила в коло літераторів Т.Шевченка, І.Тургенєва, М.Некрасова, О.Плещеєва, О.Писемського, Е.Желіговського-Сови. По-дружньому прийняв письменницю гурток українських культурних діячів у Петербурзі, зокрема колишні, кирило-мефодіївці Василь Білозерський, Микола Костомаров і Пантелеймон Куліш, який ще до того редагував і видавав її твори.

  Під час перебування в 1859—1867 за кордоном Російської імперії (Франція, а також Німеччина, Швейцарія, Італія) Марко Вовчок зустрічається з Д.Менделєєвим, О.Бородіним, І.Сєченовим. За сприяння І.Тургенєва відбулося її знайомство з Жулем Верном, О.Герценом, Л.Толстим.
  У перші роки проживання за кордоном закінчено оповідання „Ледащиця“, „Пройдисвіт“, написано оповідання „Два сини“ (1861). Період побуту за кордоном характерний тим, що Марко Вовчок як український прозаїк розробляла жанри психологічної повісті („Три долі“) й оповідання („Павло Чорнокрил“, „Не до пари“), історичної повісті й оповідання для дітей („Кармелюк“, „Невільничка“, „Маруся“), створила жанр соціально-побутової казки („Дев'ять братів і десята сестриця Галя“). Частина цих творів увійшла до другої збірки „Народних оповідань“ (Петербург, 1862).

  З творчістю Марка Вовчка зросла міжнародна роль української літератури. За свідченням Петка Тодорова, проза письменниці у 1860—1870-х рр. мала вирішальний вплив на розвиток болгарської белетристики. Твори Марка Вовчка за її життя, починаючи з 1859, з'являлися в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходили у Франції, Англії, Німеччині, Італії й інших європейських країнах.