Дитяче обличчя війни

  Існує ціле покоління, чиє дитинство припало на часи Другої світової війни. Їх так і називають - діти війни. До цього покоління відноситься і активний користувач нашої бібліотеки, вчитель-пенсіонер Світлана Андріївна Дубина. 8 травня в День пам’яті та примирення в бібліотеці відбулася година-сповідь «Дитяче обличчя війни», де Світлана Андріївна розповіла, що дітям війни рано довелося ставати дорослими. За ними нікому було доглядати. Адже їхні батьки або воювали, або трудилися з ранку до вечора. Або батьків вже не було... Залишилася без батька і вона. Замість дитячих пісеньок діти війни чули розриви бомб, замість чистого неба бачили літаки-бомбардувальники. Багато дітей тоді не знали, що таке іграшки. Дівчатка зберігали як зіницю ока єдину пошарпану ляльку, а хлопчики грали гільзами від гвинтівок та снарядами, що не розірвалися. Від таких «іграшок» часто траплялося лихо. Уважно юні користувачі слухали розповідь Світлани Андріївни.

  Світлана Андріївна прочитала вірш:

Діти війни

Ми  - діти війни!

Це гатили по нас розривними!

І месери в полі  ганялись

за нами, малими.

Це ми вибирали підмерзлу картоплю на мінах.

Ми – діти війни!

І оцим уже в світі єдині.

Найстарші із нас

заміняли батьків за верстатом.

І  пайкою хліба ділилися з матір’ю й братом.

Сирени тривог

голосили над нами ночами.

Ми інколи й нині безсонно зорю зустрічаєм.

Ми мріяли теплого хліба наїстися вволю!

Рядки фронтових повідомлень

лишились між нами паролем.

Ми – діти війни –

Вже туристами їздим в Європу,

Та сьомим чуттям

там знаходим солдатські окопи!

Це в нас, золотушних,

відчайно пробилися крила -

Ми з космосом перші на рівних заговорили!

Уже в кабінетах солідних ми правим ділами,

Переданими фронтовиками.

Ми – діти війни!

Перемоги великої діти!

До воєн зненавистю всі ми начинені,

мов динамітом!

Спитайте ви нас:

Коли світ оцей білий зродився?

Назвем сорок п’ятий!

І знайте: ніхто з нас  не помилився!

                                    Юрій Сердюк

  Бібліотекар Таміла Вус сказала, що зараз діти війни вже стали прабабусями і прадідусями. Їх потрібно поважати, адже війна відібрала у них дитинство. Вони впоралися з таким, що нам і не снилося. Закликала бути мудрими, щоб добром наповнювалися серця, щоб на рідній землі панував мир і спокій. І на останок нагадала, що взяти юним від цього сивочолого покоління. Це совість, порядність, честь, обов’язок, патріотизм. Прості, але надто вагомі поняття, котрі ніколи не старіють, а учасники заходу побажали Світлані Андріївні і всім дітям війни:

 Ми, перемоги нащадки, сьогодні, Доземно вклонімось дітям війни За синє небо, за сонце і зорі. За мир, що нам дарували вони.