Чорнобиль - наша біль скорботи, пам’яті людської

   26 квітня - дата, яка стала для всіх поколінь українців «чорною». Чорною плямою стала на нашій планеті Чорнобильська катастрофа, найбільша техногенна аварія на атомній електростанції 20 століття. Чорнобиль - мука і трагедія, подвиг і безсилля, пам'ять і наш нестерпний біль. Цей біль відгукнувся в серці мільйонів людей. Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як атомна енергія, що вийшла з-під контролю. Минули роки, а чорний день Чорнобильської трагедії продовжує хвилювати людей: і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто пізніше народився далеко від покривдженої землі. Цей день не минув безслідно, він буде завжди об’єднувати всіх одним спогадом, однією печаллю, однією надією. Уже давно віддзвеніли чорнобильські дзвони, але ми завжди пам’ятатимемо тих, хто пішов у вогонь! Чорнобиль…Чорний біль нашої землі. Скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи.

Серед чорного-чорного неба

Засвітилась зірка Полин.

Вічно день пам’ятати  цей треба!

Чорну ніч пам’ятати цю треба!

Перша ночі і двадцять хвилин!

Перші хлопці були на пів другу!

Блок  четвертий, мов сосна, палав,

Лейтенант і пожежна обслуга

На двобій із реактором став.

Шлях вогню до машинної зали

Ці звитяжці  змогли перекрить.

В ті хвилини щитом вони стали,

Аби ти, аби я могли жить.

   До цієї дати в бібліотеці була проведена година-реквієм « Чорнобиль - наша біль скорботи, пам’яті людської», де зібрано друковані видання наукового, науково-популярного, художнього змісту про причини та наслідки аварії, саможертовний подвиг ліквідаторів, майбутнє Чорнобильської зони. А також в бібліотеці є матеріали присвячені цим подіям оформлені в папку, які використані при проведенні години-реквієм.

   Чорнобильської трагедії перестала бути тільки національною, це одна з найтрагічніших сторінок світової та української історії. У певному сенсі на чорнобильських руїнах, на пам'яті про цю атомну катастрофу вже виросло нове покоління українців. Справді, сила національних звичаїв, історична пам'ять, душевна потреба - усе це разом, об’єднане у віру та надію, іще й ще раз притягує нас до чорнобильського спогаду. І вабить, і ріднить у сподіванні на кращий день завтрашній. Бо ж віра й надія - головний  бог людини…

300 літ поволеньки пролине -

Стронцій розпадеться і помре.

По новому полі неодмінно

Час його, мов попіл, прибере.

Час очистить Прип’ять незглибинну,

Оживуть і луки,  і сади,

Та Чорнобиль вічно берегтиме

Хрест своєї вічної біди.