ІЗ ЗАБУТТЯ - В БЕЗСМЕРТЯ. В.СТУС: ЗНАЙОМИЙ І НЕЗНАЙОМИЙ

Василь Семенович Стус – класик української літератури ХХ століття. Він став на смертельний двобій із тоталітарним режимом і залишився в пам'яті людській як нескорений поет-борець. 6 січня відзначили 80 річницю з дня народження талановитого українського поета.  Бібліотека запропонувала ознайомитися з творами  та публікаціями про нелегкий тернистий творчий шлях Василя Стуса на книжковій викладці: «ІЗ ЗАБУТТЯ - В БЕЗСМЕРТЯ. В.СТУС: ЗНАЙОМИЙ І НЕЗНАЙОМИЙ».

користувачі бібліотеки дізналися цікаві факти про нескореного, закатованого співця України Василя Стуса, який любив батьківщину більш за все, і поклав своє життя за її свободу.

  Вони дізналися про те, що першим поетичний доробок Стуса помітив Андрій Малишко. Василь Стус понад усе любив свій знедолений народ,  хотів бачити  Україну цивілізованою європейською державою, а не витоптаним полем, батьківщиною яничарів. Наприкінці 60-х в одному зі своїх автобіографічних нарисів він писав: "Поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природнє почуття зненависті, звільняється від неї, як від скверни. Поет - це людина. Насамперед. А людина - це насамперед добродій.  Якби  було краще жити, я б вірші не писав, а робив би коло землі..."

   Так і не судилося Василеві попрацювати коло землі. Бо зі своїх 47 з половиною років Стус був невільником 12, а засуджений  на 23 роки. Не довелося на рідній землі навіть померти. Помер він у ніч з 3-го на  4-те вересня 1985 року в тюремному карцері у селі Кучино Пермської області. А через кілька днів уже увесь світ знав, що помер відомий правозахисник та український поет.

  Та все ж він переміг, бо життя  дане йому Богом, прожив достойно. Він переміг, бо здійснилася його мрія бачити вільною свою Вітчизну. Він встиг сказати нове слово в українській поезії, піднести її на зло ворогам на вищі світові щаблі. І це найголовніша  перемога Василя Стуса,за яку вічно буде вдячна йому Україна.

  Епоха не цінує геніїв за їх життя – вона згадує про них надто пізно. Яка жорстока закономірність: час палить, нищить генія невблаганними вироками, а коли збагне, що дух його безсмертний, схиляється в пошані і каятті.

   1991 року Стуса посмертно відзначено Державною премією ім. Т. Шевченка за збірку поезій «Дорога болю» (1990р.) 
  1995 року Василя Стуса  нагороджено Орденом князя Ярослава Мудрого Vступеня (посмертно).  2005 року В. Стусу посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням Ордена Держави. Засновано премію ім. Василя Стуса.    Усе своє життя Стус ішов до України, до свого народу, несучи на плечах хрест правди і сумління, і знав, що сходить на Голгофу.  Тепер він з нами навіки…