Квіткові симфонії вишивок

Наша вишивка -  то пісня України,

Нашої священної землі.

В ній співають ранки солов’їні

 Квітом розквітаються гаї

  Вишивка – це один із найулюбленіших та найбільш поширених видів народного мистецтва.  Працею багатьох поколінь талановитих вишивальниць створена величезна кількість технік (гладь, хрестик), орнаментів, візерунків, композицій. Мотивами квітучої рослини з птахами, окантованої в’юнкою гілкою заповнювали біле полотно жінки. Серед них квіткові симфонії вишивок Марії Миколаївни Козиренко.

  Є рушники, де у нескінчений ланцюжок поєдналися ромби, квадрати, розетки, бо Марія Миколаївна приїхала до нашого села із Західної України.  Вже більше 20 років проживає у нашому селі. Тут виросли дві доньки–красуні, з відзнакою закінчили школу, були активними користувачами бібліотеки, завжди привчали до книги і меншого братика Руслана. Він у всьому не відстає від сестричок. Світлана та Лілія після закінчення вузу працюють в Полтаві. Вони завжди радіють маминим успіхам, а вона готує вишиті рушники, скатертини, які були і є одвічними оберегами.

  Запрошуємо відвідати виставку творчих робіт Марії Миколаївни Козиренко в бібліотеці.

  Краса лікує, сповнює енергії, в її атмосфері відновлюємо душевні й фізичні сили. Вона надихає: споглядаючи створене руками майстрині, самі почуваємося творчо. Як властивість усього гарного й прекрасного, вона змінює світ на краще.

  Вишиваючи ти усвідомлюєш, що ти українка – частина співочого, привітного, мужнього, талановитого народу, - сказала при спілкуванні зі мною  Марія Миколаївна.

  Прекрасне зближує людей і адресоване майстрині: «Поглянь, яка краса і коли  вона все це  встигає» - від всіх, хто завітав до бібліотеки і зупинився перед її виробами.

  Творчих успіхів, шановна Маріє Миколаївно, і всього самого найкращого Вам і всій Вашій родині.

Рушники, рушники...

Рушники, рушники. Полотняні у вишивках долі.

І на кожному з них відображена частка життя:

Народилась людина, іде по життєвому полю,

Завершила своє на землі світанкове буття.

В світ з`явилось дитя, і матусенька - ніжна лебідка,

Вишиває рушник, устеляючи квітами долю,

Простеляє дорогу у світле безхмарне майбутнє,

Білі нитки снуються по білому чистому полю.

Для доньки рушничок, хай краса не згасає ніколи,

Нехай долю дівочу завжди обмине злий язик,

Ну а "грайлик" - для сина, хай буде веселою доля.

Усі барви веселки матуся вкладає в рушник!

Син дорослим стає. Йому час вирушати у світ,

Проводжають дитину батьки у широку дорогу.

І дарують на згадку йому вишиваний рушник,

Щоби він повернувся до рідного знову порогу.

Ну а доня зросла і сама собі посаг готує:

(Бо виходити заміж пора і достигнув вже вік)

Для сватів рушники, рушники для домашнього вжитку,

Нареченому вишиє самий найкращий рушник!

Відгуляли весілля гучне, збудували оселю.

Знову братись до діла і кожен до цього вже звик.

Щоб добро і тепло у оселі новій не згасали,

Молодята на сволоці вішають новий рушник.

Втирачі для гостей (щоб гостинністю славилась хата)

В поле хліб загортать є окремий рушник,

Щоб сім`я була сита й багата.

Рушники, рушники... Полотняні у вишивках долі.

От уже і останній. Короткий до Вічності шлях...

Закінчилось життя... Домовину тихенько спускають

На міцних, доленосних, а також сумних рушниках.

Рушники, рушники... Вам немає кінця...

Покоління нові - і усе починають спочатку.

Знову мати і доня снують рушники.

Поруч юність і міць - син і татко.