Коли квітує душа…
Трудолюбиву
сім’ю Мотієнко Михайла Павловича та Олени Миколаївни знають всі односельчани. Любов до праці своїм
дітям Аллі і Анатолію вони прищеплювали змалечку. Толя все брав в бібліотеці
книги по садівництву, бо батьки доручили йому доглядати
за молодим садом, який закладали всією родиною. Аллочка кохалася в квітах, які
разом з мамою висаджували на подвір’ї, біля двору,
а також у будинку. Діти виросли, здобули вищу освіту і повернулися в рідне
село, до батьківської оселі.
Сьогодні розповідь про жіночі уподобання і захоплення.
Олену Миколаївну в селі знають ще як чудову рукодільницю. Речі, які вона
в’яже завжди красиві, модні. Відвідувачі
блогу можуть переконатися, побачивши їх на виставці в бібліотеці.
Кажуть: без верби і калини нема України. Як немає її без мелодійної
пісні, якої вчить свою дитину ненька, без материнської щирої ласка, яка так
властива жінкам-українкам, без творчості, яка передається від матері до доньки.
Життєдайна
сила від матері до доньки
Лине
крізь століття, йде через віки.
Скільки
в цих виробах щирості й любові,
Ніжності
й турботи, світла й теплоти.
Все,
що вчила мама свято берегти
Картини, які вишиває бісером користувачка нашої бібліотеки Алла
Михайлівна, ніби оживають. Вони зачіпляють
всі фарби душі. Наповнюють позитивом
і дарують радість і любов. В цілому відчувається прагнення створити свято,
зробити добро. Всіх відвідувачів, які прагнуть до саморозвитку і пізнання світу
через творчі роботи – картини вишиті Аллою Михайлівною захоплюють, а з тими,
хто тільки поринає у творчість, вона ділиться своїми маленькими секретами
вишивання.
Немає коментарів:
Дописати коментар