КОХАННЯ В ЖИТТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

  Кажуть, що справжній поет не повинен бути щасливим. Цей вислів можна віднести до долі Лесі Українки. Здається, вона народилася для щастя, адже Бог дав їй стільки талантів, але життєвий шлях виявився важким, тернистим, переповненим фізичного болю, душевних мук і нещасливого кохання...

  Щастя Лесі в тому, що найрідніші люди завжди підтримували її, піклувалися про неї. Тридцять років вона боролося із невиліковною хворобою, і рідні люди, як могли, полегшували її страждання. Але жоден з них не міг захистити Лесю від неї самої, від її кохання. Вона любила без міри. Для письменників кохання – наче світло в кінці тунелю: без нього життя перетворюється на темряву, бруд та вічні пошуки себе. Тому творчість будь-якого поета чи прозаїка – це передусім історія його кохання, зрад, інтриг і пристрастей. Такі історії не схожі між собою, кожна має свою родзинку та особливе значення, і в тому, мабуть, головна принада любові.

МАКСИМ СЛАВІНСЬКИЙ

  Уперше вихідець із освічених селян, який народився 12 серпня 1868 року в містечку Ставищі на Київщині, побачив Ларису влітку 1886-го у волинському селі Колодяжному, де її батьки мали чималий маєток. Максимові було вісімнадцять, дівчині – п'ятнадцять років. Вона любила купатися в озері, та на той час навіть не підходила до води: соромилася своїх осоружних милиць. Коли недуга зачаювалася в кволому тілі, одразу ж відкладала їх. Юнак цього не помічав, бо був делікатним та ще й мав чимало парубоцьких справ разом із Ларисиним братом, який пізніше стане відомим письменником Михайлом Обачним і невтомним дослідником у царинах математики, фізики, астрономії та метеорології.

  У квітні 1890 року Лариса надсилає братові Михайлові листа, де є такі рядки: "Філософи новітні, – // Ти, я та пан Максим…" У травні того ж року поетеса скаржиться братові, що Славінський не озивається до неї, й відверто додає: "Попроси п. Максима (…), щоб він переписав для мене переклад віршів…" Далі німецькою мовою наводяться промовисті слова Генріха Гейне: "І коли б знали ці маленькі квіти, як глибоко зранене моє серце".

Творчість німецького поета на довгі роки поєднала долі двох обдарованих людей. Збереглися десятки Ларисиних листів, у яких вона розповідає про подробиці затяжної спільної праці. 1892 року львівська друкарня Товариства імені Шевченка (серія "Всесвітні твори") оприлюднила "Книгу пісень" Генріха Гейне, де, до речі, автори вперше вжили в українській літературній мові звичні сьогодні слова "завжди", "промінь", "палац", "прийдешність"…

  Саме ці високопоетичні, відкриті ними блискітки осяювали Максима та Ларису, коли вони зустрілися влітку 1892 року в Колодяжному. Взаємні почуття спалахнули з новою силою. Деякі дослідники вважають, що то було перше – ще дівоче – кохання волинянки. На такий висновок, зокрема, наводять спогади Олександра Шульгіна, оприлюднені після смерті дружини Максима Антоновича: "Тепер можна сказати і про зворушливий його роман із великою українською поетесою, в душі якої він лишив глибокий слід". Так чи не так, а з іменем Славінського пов'язано багато перлин Лесиної інтимної лірики: " Горить моє серце", "Стояла я і слухала весну", "Хотіла б я піснею стати", "Сон літньої ночі"… До "пана Максима" звернуті й такі слова: "Милий мій! Ти для мене зруйнований храм…"

До Лесиного віночка

Це талант наскрізь мужній,

хоч не позбавлений

жіночої грації і ніжності…

Її поезія – то

огнисте оскарження того

гніту сваволі, під

яким стогне Україна.

 І. Франко

  З 20 лютого у нашій бібліотеці діє оформлена книжкова викладка до 145-річчя від дня народження Лесі Українки «До Лесиного віночка». Книги, представлені на виставці, розкажуть користувачам про всесвітньо відому українську поетесу, її життя, коло її близьких та друзів, середовище, що живило і надихало її талант.

   

  «Ім’я Лесі Українки, поруч з іменами Шевченка і Франка, – одне із найбільш популярних у народі, і назавжди воно ототожнене з нашою рідною землею». П. Тичина

  З вступним словом розпочала масовий захід бібліотекар, яка познайомила присутніх з творчістю великої поетеси Лесі Українки. Ви багато чули про неї, але на проведеному сьогодні літературному усному журналі: «До Лесиного віночка» ми торкнемося більш ширше її життєвого шляху та творчості. Ви відчуєте легкий сум, присутній у ліричній поезії; глибоку любов до рідної землі, неньки-України.

  Ім’я поетеси овіяне всенародною любов’ю. Це була людина виняткової мужності і принциповості, духовної краси і мистецького обдарування.

Журнал складається з 4 сторінок.

I сторінка. Біографія Лесі Українки.

  Цю сторінку вела Білан Юлія, яка запросила у царство мудрого і красивого, правдивого і цінного, сильного і ласкавого, доброго й мужнього слова. Ознайомила з біографією поетеси.

II сторінка. Творчість поетеси.

  На цій сторінці Таня Залевська запросила  юних користувачів бібліотеки ще раз познайомитись з творчістю великої поетеси Лесі Українки, відчути силу і глибину її невтомного таланту.

III сторінка. Любов до народу.

  Леся Українка служила своєму народові огнистим словом, яке рвалося з глибини самого серця. Про це розповіла Мусіянченко Катя.

  На сторінках книжок – образи людей з красивим і щедрим серцем та героїчною й печальною долею, окрилених героїв, в яких променіє вогонь, дарований людині Прометеєм.

  Максим Рильський у своєму «Слові про Лесю Українку» назвав її нащадком  Прометея.

IV сторінка. Єдина! На всю Україну!

  Вогонь пісень Лесі Українки палає уже понад століття, розповідала Марина Радченко. Це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, несла вона вогонь своїх поезій, цю іскру Божу, за життя людям, несе і зараз, устами нашими, її потомків.

  Спадщина Лесі Українки – це багатюще джерело краси і творчого духу народу, з якого черпати усім живучим і прийдешнім поколінням, брати наснагу для життя і праці.

Тож нехай  звучить серед нас слово Лесі і слово про Лесю, сказала бібліотекар Таміла Вус, як шана наша пам’яті  її великій. На закінчення вона ще раз запросила завітати до бібліотеки, наодинці пройтися життєвим шляхом поетеси, взяти її твори, з яких долинуть до вас слова Лесі Українки:

Довго щирими сими словами

До людей промовлятиму я…