Блог Варварівської сільської бібліотеки Карлівської ЦБС

Рідна мова – то великий дар,

тож шануй його, люби й оберігай.

Не посмій забути маминої мови,

Нею квітне поле і гудуть  діброви.

Можеш позабути запах рути – м’яти,

Але рідну мову мусиш пам’ятати,

Можеш не впізнати голосу діброву,

Та не смій зректися маминої мови.

     Сьогодні імена святих Кирила та Мефодія відомі і шановані у всьому християнському світі. Заслуги цих великих слов'янських просвітителів в історії культури важко переоцінити. Близько 1135 років тому Кирило і Мефодій принесли на землі слов'ян світло писемності та знань. Більшу частину свого життя ці просвітителі присвятили справі створення і розвитку слов'янської писемності, адже вони слушно вважали, що писемність є найважливішою складовою частиною культури будь-якого народу.

Кирило розробив і уклав першу упорядковану слов'янську абетку на базі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов'янську звукову систему, чим поклав початок розвитку слов'янської писемності. Одночасно зі створенням абетки було розпочато роботу над перекладом з грецької на слов'янську Євангелія та Псалтиря. Кирило та Мефодій переклали зі старогрецької мови багато книг, що започаткувало слов'янську літературну мову і книжкову справу. Завдяки їм слов'яни отримали можливість слухати Божественну Літургію рідною мовою. У середньовічній Європі слов'янська мова стала третьою мовою після грецької та латинської, за допомогою якої поширювалося слово Боже.

      Мова – це оригінальний чинник пам’яті: матері – батька, природи, історії держави і суспільства. Саме тому і святкуємо День слов’янської писемності у цю квітучу пору і з нагоди цього в бібліотеці проведена година цікавих повідомлень: «Таємниці слов’янської абетки» .    

Бібліотекар разом з активними користувачами бібліотеки, ведучими Вікою Бобровською та Галею Білан пропонували дітям допомогти їм закінчити рядки віршів.

    Щоб розумним й мудрим стати, треба рідну мову  (знати)

    А щоб вміти говорити, треба мову рідну (вчити)

    Знає кожен з нас чудово – не прожити нам без  (мови)

    

      А ще наш народ склав про мову мудрі вислови – прислів’я та приказки. Діти називали прислів’я, ось наприклад  «Зі слова починається людина, а із мови – країна», «Рідна мова – чарівниця, душі народної скарбниця» і інші.

Ми – українці – повинні пишатися своєю чудовою, веселковою мовою, пишатися тим, що ми живемо на цій чудовій землі. Від нашої любові до неї , від нашої праці і нашого сумління залежить її майбутнє. Запам’ятайте таку  істину: від кожного з нас  залежить – буде жити чи помре наша солов’їна мова, одна із найспівучіших мов світу.

Минають роки, спливають сторіччя. Через терни та утиски пробивалося рідне слово, як парость виноградної лози тягнулося до сонця. Іван Котляревський, Іван Франко, Леся Українка, Тарас Шевченко підняли його на вершину слави.

Бережімо, вивчаймо і удосконалюймо культуру мовлення, щоб, як заповідає Ліна Костенко:   

Слова росли із ґрунту, мов жита,

Вона, як хліб, вона мені свята

І кров’ю предків тяжко пурпурова.