Блог Варварівської сільської бібліотеки Карлівської ЦБС

Вічний вогонь подвигу

Весна іде, і переможним кроком

В тюльпановому вічному вогні

Йде травень крізь хвилини, дні і роки,

Несе нащадкам спогади свої.

Чимало свят дарує нам весна,

Як в рідний дім повернення з дороги.

Та є найбільш хвилюючим для нас

Величне свято Перемоги.

     Травень – особливий місяць для тих, хто жив і живе очікуванням весни, для тих, хто пам’ятає, якими неймовірними, героїчними зусиллями майже сім десятків років тому наші захисники відвоювали для своїх  нащадків мирне небо, справжню ціну якому ми чи не вперше усвідомили зовсім не давно.

    Копітким та насиченим видався початок травня для Варварівської сільської громади. Активно включились у підготовку до Дня Перемоги всі працівники установ та закладів села. У бібліотеці була організована книжкова виставка: «Подвигу - пам'ять, подвигу – слава», біля якої була проведена година пам’яті: «Знов білим  цвітом вкрилися  сади, і знов приходить свято Перемоги».

  Швидко, мов весняні струмки, збігають роки, квітнуть дерева, приходять у світ нові люди. Але не старіє, не зникає пам'ять тих літ.

   Пам'ять… Гірка пам'ять війни… Вона ніколи не згасне у спогадах ветеранів, як свідок різних років. Покладанням квітів до пам’ятника загиблих воїнів розпочався мітинг в нашому селі.

Конкурс строю та пісні.

Тематичний концерт.

   Книгу пам’яті  загиблих жителів села зачитали син загиблого на війні батька – Лосєв Іван Остапович, онук діда, який не повернувся з війни- Білан Леонід Петрович, онука, яка знає свого дідуся тільки із розповідей – Полєжаєва Наталія Анатолієвна.

Учні місцевої школи вручили ветеранам квіти.

 Традиційною «солдатською кашею» пригощав односельців генеральний директор ПСП «Орач» депутат районної ради Олег Бегмат. Слід відзначити, що Олег Леонідович, як меценат і благодійник разом із головою ветеранської організації Вірою Бегмат та працівниками сільської ради щорічно напередодні дня Перемоги особисто вітають учасників війни та єдиного ветерана Великої Вітчизняної війни, учасника бойових дій Григорія Марковича Бабенка. 

   Сімнадцятирічним юнаком призвали його до лав армії у 1943 році, коли наші війська звільнили Харків, а потім Полтаву. Його військовий шлях проліг через Москву, а тоді - Далекий Схід - Владивосток. Служив у морському десанті, на торпедному катері. Визволяли портові містечка Расін, Гензан, Сейшин. Не всі поверталися на катер, гинули молоді хлопці.

   Було дуже сумно у чужій далекій стороні. Та і на Далекому Сході настав мир. Проте сподіванням повернутися додому судилося збутися аж через 8 років.

    Далі було мирне життя. Працював на різних ділянках, які доручали. Намагався жити по совісті і за Божими заповідями. Разом із дружиною виховували трьох доньок, які зараз не дають сумувати, дбають про старенького батька.

      Бажаємо Вам міцного здоров'я, довголіття, шановний ветерану!