Криця й камінь слів Євгенія Маланюка

Мій ярий крик, мій біль тужавий,

Випалюючи ржу і гріх,

Ввійде у складники держави,

Як криця й камінь слів моїх.

 Маланюк Євген Филимонович (1897-1968) - поет української еміграції, перекладач, публіцист, культуролог-енциклопедист, літературознавець. Колишній старшина УНР, бойовий побратим, ад’ютант Василя Тютюнника. Декілька разів побував у Рівному, де написав один з перших своїх віршів, під яким поставив підпис «1916. Ровно». Відвідав Рівне у липні 1936 р., щоб уклонитися могилі Василя Тютюнника.

Завжди напружено, бо завжди — проти течій.

Завжди заслуханий: музика, самота.

Так без шляху, без батька, без предтечі.

Так — навпростець — де спалює мета.

Все чути. Всім палать. Єдиним болем бути,

Тим криком, що горить в кривавім стиску уст,

І знать, що випало — загаснути забутим,

І спомином кінця — кісток народних хруст.

                                                                            Євген Маланюк «Біографія»

Цим віршем розпочався в бібліотеці поетичний серпантин: «Невичерпальність» (До 120-річчя від д/н Євгена Маланюка), який прочитав учень 7-го класу Варварівського НВК - Данило Антонов.

   Розкручуючи поетичний серпантин, наші активні користувачі захоплено читали рядки його віршів.

  Про Євгенія Маланюка, симфоніста в царині поезії розповіла бібліотекар Т.Вус. Всіх користувачів блогу ми познайомимо коротко з біографією та творчістю поета. Євген Филимонович Маланюк народився 2 лютого (20 січня за старим стилем) 1897 р. в м. Архангороді на Херсонщині (тепер містечко Новоархангельськ Кіровоградської області) у родині активіста-просвітянина. Батько Филимон Маланюк та  мати Гликерія Стоянова. Як згадував поет «В лінії батька, були чумаки, осілі запорожці…»

   Навчався в Єлисаветградській реальній гімназії з 1906 по 1914. Хлопець непогано малював, а вірші почав писати уже в 11-13 років - спочатку російською, потім українською мовами.1914р. - вступив до Петербурзького політехнічного інституту, але не закінчив його через початок Першої світової війни.

   Під час Першої світової Маланюк закінчив Київську школу прапорщиків, в. Згодом - сотник Української армії, служив в оперативному відділі Генштабу, був ад'ютантом командувача Армії УНР Василя Тютюнника. Коли військо відступило за Збруч, був інтернований і в польському таборі написав перші вірші українською мовою.

   В роки війни закінчив Київську військову школу у 1916. Згодом служив офіцером у російській царській армії. Воював на Західному фронті - начальником кулеметної команди 2-го Туркестанського стрілецького полку російської армії. За бойові заслуги підвищений до поручика.

Відзначився в боях з поблизу села Пустомити Гощанського району. У грудні полк розквартирувався в Рівному, хоч частини продовжували запеклі бої на фронті.

   Перебуваючи в Рівному, він написав один з перших своїх віршів (тоді ще російською), під яким поставив підпис «1916. Ровно». «На хресті слова розіп'ятий Цвяхами літер...» Це мимовільне поетичне зізнання, позначене далеким 1924 роком, стало пророчим щодо мистецької долі письменника і може служити епіграфом до всього його життя. Роком пізніше у поезії «Напис на книзі віршів», яку Євген Маланюк назвав в одному з листів «найкращим віршем моїм» (1931), поет увиразнив свою мистецьку і громадянську позицію. Звертаючись до нащадків і, здається, вже тоді Протягом довгого і складного життя, зітканого із «переходів та ісходів», Євген Маланюк жодного разу не зрадив собі, не зрікся свого добровільного вибору, того хресного шляху, який пророкувала його розіп'ята душа. Свідчення тому - низка поетичних книг, історіософічні, культурологічні, публіцистичні, літературно-критичні статті, нариси. У поета, дослідника, публіциста Євгена Маланюка один адресат і один герой - Україна. усвідомлюючи, що шлях до читача на батьківщині буде неймовірно довгим.

  Тема України з кожною новою поезією все глибше осмислювалася автором в історіософському аспекті. Ностальгічна емоційність поступалася місцем філософським роздумам. У названих вже збірках, у книгах, що з'являлися згодом («Земля й залізо», 1930; «Земна Мадонна», 1934; «Перстень Полікрата», 1939) Євген Маланюк заглиблюється в історичне минуле України, підносячи державотворчі ідеали княжої доби, змагання за волю і державу славного козацтва.

  Коли історики літератури майбутнього будуть досліджувати витоки духовної невичерпальності (слово поета!) українського народу у найскладніший період його життя, позначений 20-90 роками XX століття, вони не минуть Євгена Маланюка. Шкода тільки, що його поезія, його твори повернулися в Україну з таким запізненням. Хоч, може, саме тепер вони вкрай потрібні нашій незалежній державі. І покликання їх залишається все те ж - «формувати наш світогляд і берегти українство»...

  В царині поетики Євген Маланюк - симфоніст. Саме це його ріднило з Павлом Тичиною. Він вільно оперує художніми засобами і класичної поетичної мови

 Євген Маланюк помер 16 лютого 1968 року в Нью-Йорку. Похований на кладовищі в Бавнд-Бруці в Нью-Джерсі, яке часто називають українським пантеоном.

Дні Твої скалічено криваво,

За туманом мерехтить мета…

Так обридла підозріла слава,

Так гнобить нещадна самота.

Вию псом на мертвім полі бою,

Стережу сей попіл і кістки,-

Знаю, Бог розсудить нас з Тобою:

Сходять зерна, пружаться ростки.

Бачу їх - високих і русявих,

Зовсім інших, не таких, як ми,-

Пристрасників висоти і слави,

Ненависників тюрми і тьми.

Спадкоємці бою, бурі діти!

Загримить ще раз така пора -

Сміливо могили перейдіте,

Коли треба - розтопчіть наш прах.

                                          Є. Маланюк «Ода до прийдешнього».

 Творчість Євгена Маланюка і сьогодні сприймається неоднозначно. Говорячи про войовничу політизованість, ідеологічну заангажованість його поезії, часто механічно ставлять знак рівності між доробком поета-вигнанця і зразками поезії соціалістичного реалізму, вважаючи, що всі ці твори мусять залишитися лише знаком доби і приречені на забуття...