(присвячено 70-річчю перемоги у Другій світовій війні)
Пам'ять тихо горта сторінки…
Обеліски… На них – імена, імена…
І роки, і зірки, і вінки…
Єдині нев'янучі вінки – це вінки нашої
Пам'яті. Доторкнеться чиясь небайдужа душа до цих поетичних рядків – і спалахне
в ній полум'я Пам’яті. І збентежить серце. І
нагадає, хто ми, чиї ми діти, чиї онуки. Нагадає про дідів і прадідів, які
грудьми стали проти шквалу війни, щоб відстояти землю Батьківщини, на якій
народились і виросли. Саме ця національна пам'ять підняла сьогодні на боротьбу за
незалежність рідної країни тисячі онуків та правнуків воїнів Другої світової
війни.
Засмучені очі твої, Україно.
І їх засмутив не осінній туман.
В боях за свободу сини твої
гинуть,
А скільки іще помирає від ран.
Не роси, а сльози схилили калину,
І вічною буде печаль матерів.
Мій Боже святий, збережи Україну!
Сьогодні щиріших не знайдено слів.
Ми віримо в те, що мине зла
година.
Сам Бог нам звелів залишатись
людьми…
Хай стане щасливою знов Україна,
А з нею мудрішими станемо й ми.
Варварівська СБФ долучилася до починання Карлівської
районної бібліотеки ім. А. Михайленка,
де ми додали світлини наших односельчан на сторінки пам’яті бібліотеки, нашого краю.
Війна... Вона нікого не залишає байдужим. Це -
біль, горе, страждання. Ми пам'ятаємо, якою страшною трагедією для українців
була Друга світова війна. Та на долю сьогоднішнього покоління теж випало
серйозне випробування - захищати свою Батьківщину від посягань агресора. Перед
вами світлини представників поколінь одного роду: старші дивляться із вицвілих
фото, пройшовши шляхами Другої світової війни на сьогоднішніх захисників
Вітчизни.
Сергій Возний захищає українську землю від
агресії та тероризму біля Маріуполя. Його бабуся – Катерина Яківна Хименко
зазнала випробування на чужині, бувши остарбайтером – невільником Третього
рейху періоду Другої світової війни.
Володимир Білан боронив Україну у Райгородці
Луганської області біля м. Щастя, прадід Буряк Михайло Іванович - учасник Другої світової війни.
Прадід Володимира - Білан Павло загинув на війні, а прадід Тимошко Кирило Аврамович
прийшов з війни контужений і помер (фото не збереглися).
Хочеться нагадати всім: нам є що взяти від
цього покоління. Це совість, порядність, честь, обов’язок, патріотизм. Прості,
але надто вагомі поняття, котрі ніколи не старіють.
Син Сергія Миколайовича Возного – Максим і
брат Володимира Петровича Білана –
Євгеній (на фото) шестикласники, але не по роках стали дорослішими.
Правнук
Катерини Яківни Хименко - Максим
написав «Листа у вічність» до своєї прабабусі.
«Дорога моя прабабуся! Цього листа ти не
прочитаєш уже ніколи. Пройшло 6 років, як ти пішла від нас назавжди. У
вічність… Тільки пам'ять залишилася про тебе, світла пам'ять. Як багато я ще не
встиг розпитати в тебе, а ти не встигла мені розповісти, бо я був ще зовсім
маленький. Ти не любила згадувати про війну, мабуть, тому, що від слова
остарбайтер ти засмучувалася, бо життя невільників Третього рейху періоду
Другої світової війни – зазнали випробування на чужині, про це вже мені
розповів мій тато, а твій онук Сергій Миколайович, який у наш час захищає
цілісність України».
Боже, заради життя на землі збережи своїх
дітей від нового кровопролиття, пошли на нашу рідну землю мир і спокій.
Вічна пам'ять загиблим. Честь і слава живим Героям!
Немає коментарів:
Дописати коментар