Миті яскравого життя

Як я умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень...

Леся Українка

 Леся Українка була надзвичайно цікавою постаттю, письменницею, яка входила в теми світової літератури, яка була на рівних там із багатьма авторами.

  25 лютого 1871 року народилася Лариса Петрівна Косач - майбутня Леся Українка, культова українська письменниця, перекладач і культурна діячка. Багато її творів визнані шедеврами світової літератури, а в українську вони принесли нові мотиви і мандрівні сюжети з інших культур. Леся Українка писала у жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. Також працювала в ділянці фольклористики і брала активну участь в українському національному русі.

 Чого може нас навчити сьогодні Леся? По-перше, бути рабом - це найбільша низькість, найглибша моральна прірва, це - вирок, без надії, людині й нації в цілому. (Так, Леся закликала: «Без надії таки сподіватись!» - але це були слова абсолютно внутрішньо вільної людини, до рабів вони не мають жодного стосунку). По-друге, «хто звільниться сам - той вільним буде; як звільнить хтось кого - в неволю забере». Свобода виборюється (не декларується!) лише власними силами. Ларисі Петрівні доля відвела лише 42 роки життя. Але про таких людей важко сказати «була...». Лесин дух завжди присутній поруч з нами в оспіваній нею рідній Україні.

 В бібліотеці проведене літературне повідомлення: «Миті яскравого життя». Присутні ознайомилися з творами поетеси, які представлені на книжковій викладці: «Ні! Я жива! Я буду вічно жити!».

                                                

  Вірші Лесі Українки підкуповують справжнім ліризмом, непідробною щирістю, мелодійністю слова, громадянським пафосом. Поетеса захоплює нас незламною силою духу, адже перемагаючи постійний біль, вона мужньо вела «тридцятилітню війну» з невиліковною хворобою і творила оптимістичні вірші:

Хто вам сказав, що я слабка,

Що я корюся долі?       

Хіба тремтить моя рука

Чи пісня й думка кволі?

  Леся Українка неодноразово висвітлювала у своїй творчості тему гармонійної єдності людини і природи, що яскраво розкрита у поезіях "Ви щасливі, пречистії зорі", "Давня весна", "Хотіла б я піснею стати", "Стояла я і слухала весну" тощо.

Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани!